Оповідання про майдан і футбол
Як це так! Я приїхала за власний рахунок, сиділа всю ніч на треті полиці, бо всі сюди зараз їдуть і квитки на три дні вперед викуплені або заброньовані, а тепер мене посилають на всі чотири сторони… Раз уже приїхала, то треба хоч Київ подивитися. Я ж тут вперше. Таке гарне місто, а ще до берега Дніпра треба сходити…
У пошуках зацікавленої людини, яка сидить у керівництві наметового штабу БЮТ довелося ходити добру половину дня. Але приймати до табору ніхто не згоджувався. Хлопці з Одеси за власний кошт приїхали. Їх теж послали, у тому ж напрямі – на вокзал.
Чому мене не беруть?.. Так, я приїхала сюди заробляти гроші, але я проти Януковича. Він мені не подобається за те що був злодієм, сидів у тюрмі, а зараз хоче стати прем’єр міністром. А ще люди з його команди неодноразово били тих, що у 2004 році підтримували Ющенка. Чим я гірша за тих, кому сплачують гроші? Чому вони не хочуть підтримати мене? Блукаючи у величезному натовпі людей ставало дедалі сумно.
Але грошей на дорогу додому в кишені не було тому не залишалося нічого іншого, як продовжувати пошук тієї людини, яка допоможе влаштуватися в наметовому містечку хоча б на декілька днів.
Нарешті, мешканці Києва, які вдень стояли на Майдані Незалежності, а на ніч йшли додому, погодилися ділитися своєю їжею й наметом.
О, як усе добре склалося. Тепер можна оглянути місто, безкоштовно харчуватися, бачити поряд відомих політиків і чути їх виступи без всілякого перекручування журналістами й редакторами різних видань.
Та вже через декілька годин виявилося, що спати вночі буде ні на чому. Хіба що прямо на бруківці без всіляких матраців і каріматів. Треба щось робити доки повністю не стемніло.
На майдані весь час роздавали газети. Їх було настільки багато, що агітатори не встигали роздавати такі величезні стоси і весь час думали про те, куди їх якнайшвидше можна подіти щоб було більше вільного часу на відпочинок.
Підійшовши до одного намету я запитала, чи немає зайвої пачки газет, бо наша група всі роздала. Мені з радістю подали 500 штук примірників.
Людей було дуже багато, але агітаторів теж. Роздати таку пачку було практично неможливо, (хіба що за весь вечір), але це й не було головною метою. Роздавши декілька десятків решта стосу була захована в наметі.
О, в метро так багато людей. Треба спускатися всередину й роздавати там, або йти на інший вихід, де ніхто таких газет не розповсюджує. Давайте я Вам ще допоможу, хай читають люди.
Так за вечір з різних наметів було зібрано більше 20 величезних стосів газет, зверху лежали власні речі й одяг. Якесь лігво для ночі було готовим. Маса нових знайомств і вражень надавали повного задоволення. Життя здавалося прекрасним.
Через декілька днів люди повірили що я не підтримую Януковича і почали дружно просити у наметового штабу, щоб мені почали давати платню. І це вдалося.
Одягнувши білу футболку з червоним серцем, навішавши на неї десятків зо три всіляких значків я стала біля великого фонтану, що напроти оперного театру. Внизу були одягнені сніжно-білі штани й білі кросівки. У волосся було заплутано більше 50 прапорців БЮТ. Така зачіска захищала голову від палючого сонця.
За декілька хвилин почали підходити люди, фотографуватися поряд, просити значки, а потім купувати їх за гроші. Все це дуже подобалося. Тільки діти випрошували прапорці і їх таки доводилося віддавати, втрачаючи оригінальність свого вигляду.
Врешті-решт значечків і прапорців не стало. До мене одразу підійшов високий красивий юнак.
-Цікавим бізнесом займаєшся. Не знав що так можна. Та й зачіску твою хотілося б сфотографувати. А не хочеш на футбол піти?
-Хочу. А скільки квиток коштує? Якщо дорого, то може тоді краще в дендропарк, або в цирк.
-Ні, не дорого. Я квитки на стадіон «Динамо» ніколи не купую. Там є вільні місця, а щоб туди пропустили, треба міліціонерам по дві гривні дати.
-Правда? Так дешево. Тоді пішли.
-Давай швидше, а то не встигнемо. Довгенько я любувався твоїми забавами.
Дійшовши до вхідних воріт стадіону, міліціянти сказали, що політика на стадіоні заборонена і в БЮТівські футболці мене не пропустять.
-А що мені робити? Я вже не встигаю перевдягнутися…
-Скинь її й викинь. Так ми тебе пропустимо набагато швидше.
Юнак зняв свою світло синю сорочку й віддав мені, а БЮТівську таки довелося викинути.
Міліціянти дійсно взяли всього по дві гривні. Ми сіли в четвертому ряді. Було все досить гарно видно. Він з великим захопленням спостерігав за м’ячем, а я за вболівальниками. Тоді команді «Динамо» забили 4 голи. Вболівальники голосно кричали, кидали невеликі димові шашки. Групи міліціонерів бігали навколо стадіону, аби встигнути стримати п’яних і розлючених фанатів, які то в одній, то в іншій частині стадіону намагалися вирватися на футбольне поле.
Матч скінчився, величезна колона людей вишикувалася біля футбольного поля аби отримати автографи відомих футболістів. Виходити зі стадіону довелося більше години. Юнак провів мене до намету, я віддала його сорочку, обмінялись номерами телефонів. Наступного дня він поскаржився, що його оголену спину під час матчу обпалило сонце і більше на зв'язок не виходив.
