Вечір Лесі Українки в театрі Шевченка

Поєднання якісної гри, чуттєвого співу народних пісень і декламування творів видатної української поетеси створили неповторну атмосферу, теплу, але по-своєму напружену. Особливою постановка була і тому, що у ній грали тільки представниці прекрасної статі.

Глядачі розходились мовчки. Лише, виходячи, можна було почути, як тихо прощаються знайомі. Порушувати тишу не хотілося нікому. Дійство було настільки реалістичним та емоційним, що залишитись осторонь, не поринути в життя сильної духом та витонченої Лесі виявилось неможливим.

Від початку, коли посеред сцени поруч сиділи бабуся та маленька дівчинка і читали напам’ять «Мріє, не зрадь», і до читання цієї ж поезії не тільки акторами, а й глядачами, яким і завершилась вистава, зберігалось напруження. Цитати з листів Українки оживляли постать поетеси, робили її ближчою, зрозумілішою. Уся вистава являла собою своєрідний екскурс її життям, торкнулась долі нащадків та майбутнього української літератури очима поетеси.

Наприкінці актриси, не використовуючи слів, жестом, пропонували присутнім взяти текст одного з віршів і зачитати разом з ними. Десятки різних голосів злилися в одну мелодію. Одночасно звучали різні рядки, але в них відчувалась сила, так схожа на ту, що її досі випромінює поезія Лесі Українки.

Під час традиційного поклону глядачі віддячили театру за сьогоднішній вечір гучними оплесками стоячи.