Чому так трапилося?
-Так, звісно ж пишіть і розповсюджуйте. На телефоні треба чергувати, перевіряти скільки газет продано, стільки на залишку, тримати зв'язок з поштовими відділеннями і передплатниками. Відрядження теж є.
-Інформаційна наповнюваність газети цілком співпадає з моїми політичними і релігійними переконаннями. Докладу всіх зусиль аби підвищити її наклад. То добре, скажіть будь-ласка, в який час маю чергувати на телефоні, і як буде нараховуватись платня?
-Знаєте, грошей у нас дуже мало. Оплачуваного кореспондента тут не було й не буде. Ви пишіть, коли відбудеться щось важливе. У нас є декілька громадських кореспондентів, а решту матеріалів – студенти журналісти пишуть. Рекламуйте газету, шукайте передплатників, заходьте в редакцію коли буде час.
-То добре, декілька матеріалів у Ваш двотижневик напишу й так. Мені подобається цим займатись. А як оплачується запропонована робота розповсюджувача?
-Покищо не можу сказати.
-Тоді успіхів Вам. Коли матиму час чимось допоможу.
Що ж. Шкода. Не взяли. А кого ж тоді їм треба?.. От пройде два-три місяці часу й дізнаюся. А зараз треба повертатися та й виконувати ту роботу, за яку хоч щось сплачують.
Стара пришелепкувата баба. Як вона набридла своїми розповідями про Сталіна та дешеву капусту… А що робити? На цій роботі таки маю можливість і гроші заробляти, і навчатися. Одну добу її уважно слухаю, а на другий день – ходжу на заходи і дописую матеріали на один з місцевих сайтів. Важко. А що робити? Колись таки мене візьмуть у якесь гарне видання.
Баба з кожним днем ставала все надоїдливішою і противнішою. Вона вимагала два рази вдень мити підлогу, підвіконники, прасувати старі халати, постіль, робити масаж, прикладати шматочки льоду до обличчя, фарбувати волосся, робити купу іншої домашньої роботи і якомога більше часу слухати її згадки про молодість.
Бувало так, що Фаїна посміхалася і пропонувала доїсти після неї шматок хліба чи 5 ложок юшки. Її спочатку дратували відмови, але потім вона до цього звикла.
Підопічна родичам і подругам хвалилася що в неї дуже гарна доглядальниця, але водночас, було цілком помітно, що її щось кардинально не влаштовує. Аби чимось допекти, Фаїна вирішила час від часу посилати за харчами на той ринок, до якого треба близького години добиратися, та ще й з пересадками.
О, як все це добре виходило виконати. Можна було прихопити книжку, сісти в парку на лаві і дві години спокійно готуватися до сесії. А всі замовлені харчі купувались значно ближче.
Фаїна дивувалася і дратувалася ще більше, коли помічала гарний настрій і книжки, які з великим задоволенням читалися і змінювались одна за іншою.
Врешті решт підопічна зрозуміла, що вцілому життя мені подобається.
Одного разу вона так і сказала: «Ти можеш швидко ходити, маєш чоловіка і навчання, яке приносить задоволення. Чому в мене нічого не має. Так не чесно. Усі мають бути рівними. Я тебе ненавиджу. Ти живеш не так як усі. Хто тобі давав на це право?..»
Після цього Фаїна почала вимагати зачиняти всі вікна на ніч і спіти в душних кімнатах. Коли стара засинала кватирки відчинялися.
Оцінивши всі плюси і мінуси такої роботи я пішла геть. Десь два тижні відчувалася постійна втома. На щастя, за кілька днів знайшовся новий підробіток і паралельно з цим продовжувалась улюблена журналістська праця.
Зайшовши до редакції газети, в яку декілька місяців тому був потрібен розповсюджувач виявилося, що таки туди взяли якусь дівчину й вона отримує непогану платню. То добре, нехай отримує, тільки їй та українська ідея до одного місця… Потім прийшов новий розповсюджувач, теж на ставку.
Матеріалів для тієї газети надсилала багато, але на шпальтах вони з’являлись не часто. Це ж добре, що є постійні дописувачі, думалось мені, хоча час від часу підозрювала щось недобре.
Але одного дня я була шокована. В редакції газети сиділа смердюча від тютюну російськомовна жінка. Вона постійно нав’язувалася з якимись розмовами про косметику і мережевий маркетинг. Господи, оце така пані розповсюджує проукраїнську газету. Нічого собі. Невже я чимось гірша за неї?.. Начебто ні. Чому редакція гроші за розклейку і роздачу летючок сплачує їй? Чому не мені?.. Добре, якщо я чимось не влаштовую, то вони могли б узяти когось іншого, когось із постійних дописувачів газети чи тих же студентів, які допомагають організовувати свята до Дня Незалежності України чи інших історичних дат.
Чому так? Це питання інколи нагадувало про себе. А потім ще виявилося, що розповсюджувачі газети нічого не роблять. Шпальти почали наповнюватись рекламою і недолугою маячнею, серед якої час від часу з’являлися цікаві історичні та політичні публікації. А з часом і сама газета припинила друкуватись.
Я довго не могла зрозуміти причину того що сталося аж доки одна жінка не розповіла мені свою життєву історію.
Її колегу заарештували за те, що начебто вона брала хабарі. Свідок до суду не приходив, а коли його почали шукати, виявилося, що такої адреси і людини взагалі не існує. Жінка писала заяви, скарги, і робила все можливе для того, аби хоч якось захистити молоду дівчину від судового свавілля. Через пів року її випустили на волю, ухваливши умовний термін.
Жінка написала ще одну заяву на відшкодування моральних збитків і попрохала потерпілу на всякий випадок піти до фахового адвоката й уточнити правильність так важливого для неї судового позову.
Молода дівчина через декілька днів зізналася, що після прочитання тієї заяви її взяли на роботу в одну юридичну фірму. Потім виявилося, що вона панічно боїться сказати місце своєї роботи, аби та жінка не пішла до її начальника і не сказала, що ту заяву писала вона, і на роботу треба взяти її. Звісно, що такого варіанту насправді ніхто не планував. Але навіть після того, коли в юридичну фірму було потрібно ще декілька адвокатів, і та жінка, яка вже стала майже подругою, і не збиралася нічого робити проти неї, хотіла спробувати попрацювати разом, дівчина їй не дозволила цього робити й так і не сказала адресу тієї фірми де працює.
Вона панічно боялася того, аби в юридичній фірмі не з’явився хтось кращий за неї і зараз боїться цього ледь не найбільше з усього, що може трапитись.
Мабуть тому, фахові або наполегливі люди залишаються осторонь важливих справ. Майже кожен, боїться за те, аби його підлеглий не був розумнішим за нього. А коли керівник не дуже адекватний, про які успіхи може йти мова.
От і зникла газета. Редакція намагається якось відновити друк і хоча б мінімальний наклад. Але люди на оплачувані вакансії набираються за тим же принципом.
