Нова хвиля божевілля

-Що козу купив? Та ще й породисту. Така, мабуть, тисячу гривень коштує. Мовчиш? От падлюка. Троє дітей у тебе, кажеш. Ага, ще й малозабезпечений. Так от: кажи де гроші взяв?

- Та я вже два роки збирав гроші на цю козу. Заздалегідь домовився, щоб нікому іншому не продали. Та й не тисячу вона коштує…

- Ось як. Тоді слухай, малозабезпечений, ти ще до нас прийдеш субсидію на комунальні послуги оформлювати. От побачиш що з цього вийде без нашої допомоги. Дулю ти отримаєш.

- Та Ви ж не з власної кишені ту субсидію сплачуєте, а згідно до закону я маю право отримувати державну допомогу.

- От дурень старий! Ти хіба ще не зрозумів що треба робити? Ми ж живемо в одному селі, недалеко один від одного. Обновив свою господарку, та й виставив би хоч невеликий могорич у сільську раду.

Чоловік купив дві пляшки горілки, палку ковбаси, пів кілограма печива, приніс, залишив та й пішов додому.

- Тату, Ти ж обіцяв сьогодні відремонтувати мій велосипед! Казав ідеш купувати нові педалі, а прийшов без нічого. Чому?

- Грошей не вистачило. Зараз старі якось підлампічу та й поїдеш.

Школа. Серед опалого листя лежить маленький дитячий портфелик. Далі між деревами мелькнула сіренька курточка. Заплаканий хлопчик намагався непомітно вийти за межі шкільного подвір’я.

- А кому ти портфель залишив? Скоро дощ піде?

- Вчительці! Нехай забирає.

- Ти чого такий сердитий? Що трапилося?

- Вона забрала мою грамоту. Я сам намалював комбайн і поле. Грамоту дали мені. А вона сказала, що то її заслуга, бо вона мене малювати вчила. Тоді нехай і зошити, і щоденник забирає.

- Вчителька неправильно зробила. Вона ж усіх однаково вчить. А не всі ж так малюють. Тому грамоту дали тобі. Не плач. Ти підійди до неї і скажи, що зробиш їй кольорову ксерокопію, вона буде такою ж як і грамота, тільки на тоншому аркуші. Вчителька зрозуміє, що грамоту треба віддати, ось побачиш.

Вулиця. Сільські хати. Старі паркани, з-за яких визирають розлогі груші, яблуні, рясні виноградники. Неподалік крамнички зустрічаються дві подружки.

- Привіт! Приві-і-т!

-Угу.

- Ми вчора гралися на шкільному майданчику. А сьогодні ти прийдеш?

- Прийду. А ти пішла навчатися в іншу школу, то туди й ходи гратися. А то через тебе мені знаєш як попало?  

- За що?

- Ти сама знаєш. Вчителька казала як ти там з хлопцями гуляєш і як уроки вчиш. Нам казали, щоб ми з тобою не балакали, а то ти нас втягнеш кудись що завагітніємо або в тюрму сядемо. Не підходь більш до мене, а то батькові скажу, що чіпляєшся.

Лідія біжить додому і плаче.

- Мамо! Я не купила хліба бо розплакалася. Аліна розказала, що про мене вчителі кажуть…

- Вони сердяться за те, що ти пішла в іншу школу, а та школа де вони працюють дуже маленька, й вони бояться, що ту школу закриють і вони залишаться без роботи. От і брешуть. Я скажу вчителям щоб не мололи дурниць. Помиришся ти з Аліною, і в новій школі друзів знайдеш.

Минув час, але налякана подруга так і уникає зустрічей з Лідією. Боїться, бо щиро повірила в слова тієї вчительки, що труситься за власну шкуру.

Такі життєві історії трапляються досить часто. Одній дівчинці повідрізали китиці від кофти. Сказали, що такого ніхто не вдягає, значить такий одяг носити не можна. Іншій – розламали ручку у вигляді крокодила, бо в них такої нема.

А серед дорослих непорозуміння вирішуються ще жорстокіше. Якщо чиясь дочка вдало виходить заміж, усі говорять про те, які погані її батьки і зводять всілякі наклепи про саму дівчину. Коли хтось продає молоко, у селі ходять чутки, що господарка доливає туди воду.

На жаль, замість того, щоб прагнути кращого, люди бажають одне одному купу лиха й невдач. Хвиля нового божевілля, породженого злиднями і заздрістю набрала сили кілька років тому, але початки формування безбожності, масової зневіри й бідності розпочалися значно раніше. Але найжахливішим є те, що у своїй більшості люди не розуміють, у якому хворому суспільстві вони мешкають, і навіть, не підозрюють, що можна жити інакше, не порушуючи при цьому закон і бути щасливими.