Вічна Втеча та Вічне Повернення Кіри Муратової
Сюжетна канва «Вічного повернення» проста і складна водночас. Чоловік безцеремонно вдирається до будинку колишньої однокурсниці з проханням допомогти вирішити проблему з дружиною і коханкою. Люся і Люда – жінки з однаковим ім’ям, яких він начебто і любить, але «коханих» двоє, а любові виявляється не так вже й багато. Навіть однокурсниця розводить руками: обирай або – або. Мученик таких порад не потребує – сил бракне витримати таку любовну колізію. Попри таку метушню, у героїв слів небагато, перед нами розгортається практично мовчазна дія, з урахуванням того, що актори повторюють свої діалоги по кілька разів: одну і ту ж історію ми бачимо мінімум чотири рази, тільки в різних ракурсах сприйняття кожного героя. Сама Кіра Муратова каже, що закладала у стрічку екзистенційний казус, який можна вважати смішним.
Режисер зняла фільм, в центрі якого три різні пари, вони беруть участь у кінопробах. Троє чоловіків і така ж кількість жінок. Це історія про кінопроби. Про те, як запустили фільм, провели кінопроби, а режисер загинув і фінансування припинилося. За сюжетом продюсер береться за пошуки грошей щоб продовжити зйомки. Муратова вирішила показати ці кінопроби.
Режисер винесла в назву своєї нової картини однойменну категорію Ніцше – Вічне Повернення («Вечное Возвращение»). І це звісно не простий збіг.
Німецький філософ в своїй концепції перетворення Недолюдини в Надлюдину, говорить про зникнення сенсу та віри як категорій буття. Потому зникає ідеал, авторитет та довіра. І в результаті – головне – зникає страх. Для Ніцше страх – це страх смерті. Концепція Вічного Повернення чи Повторення: «Це життя, як ти його тепер живеш і жив, повинен будеш ти прожити ще раз і ще нескінченну кількість раз; і нічого в ньому не буде нового, але кожен біль і кожне задоволення, кожна думка і кожен подих і все несказанно мале й велике у твоєму житті повинно буде заново повернутися до тебе, і все в тому ж порядку і в такій самій послідовності..».
Кіра Муратова, використавши ніцшенівську ретрансляцію, вивела головну думку своєї картини – ідея вічного повторення одного і того ж самого життя може примусити нас здригнутися.
//dt.ua
Режисер, в притаманній їй манері, дає нам урок певної шокової терапії, вона, як і Ніцше, застерігає нас від хвилювання через дрібниці. Людина мусить змінити щось у своєму житті, щоб потім, через кілька років, не переживати подібних мук і того жалю, які обтяжували її в недалекому минулому. Жахливо, коли особистість не в силі реалізуватись у житті. Чим менший ступінь самореалізації, тим сильнішим може бути страх смерті.
Самореалізація – наріжний камінь сучасного суспільства. Кожен в цьому житті має проявити свої таланти та збагатити, перш-за-все, духовно і себе, і оточення, в кому вона живе. В кожного з нас своя унікальна природа і ми повинні віддатися життю на повну. У християнстві це трактується як поступ людини, розвиток, у буддизмі – це дхарма. Незалежно від культурно-ментального трактування, в усього цього є спільний знаменник – ідея щось осягнути і присвятити цьому своє життя. Тільки за умови постійного заняття справою потрібною і для себе, і для інших людей, за умови, коли особистість постійно розвивається – вона уникає переживання страху старості та смерті. Вона оминає Вічне Повернення.
Як казав Ніцше: «Вона (думка про повернення) повинна стати релігією найвільніших, найвеселіших і найпіднесеніших душ – чарівна галявина між позолоченим льодом і чистим небом!»
Герої Муратівського «Вічного Повернення» не здатні діяти, тупцюють на місці, тотально безпорадні. Чоловіки – інфантильні, їм не під силу щось вирішити: «Я зустрів дівчину, покохав, але дружину люблю теж, як бути? Ти була найрозумнішою у нас на курсі, як скажеш, так і вчиню!».
Вони тільки і чекають, на кого б перекласти свою відповідальність. А коли колишня однокурсниця відмовляється допомогти «зробити вибір», ображаються, звинувачують у черствості і бездушності, і просто йдуть геть. Хоча невдовзі повертаються знову, і так до безкінечності... вічне повернення ...
«Вічне повернення» – це осмислення власної неспроможності, безвідповідальності, це все те, на що ми заплющуємо очі і чого воліємо не помічати. Це усі наші спроби втекти від невдач, повальних промахів в часі і в просторі. У глобальному сенсі людського буття ... Втеча від самих себе.
Фільм «Вічне повернення» 2012 р. (робоча назва – «Кінопроби. Однокурсники»), режисер Кіра Муратова. Премія «Ніка» за кращий фільм країн СНД і Балтії.
Світова прем’єра відбулася в рамках Римського кінофестивалю в 2012 році.
