«Жінка, яка не хотіла спускатись ...» зійшла на харківську землю
Перед нами розгорнулась трилогія із життя жінки, яка будь-що відмовляється торкатися землі. Її взаємодія із зовнішнім світом часом кумедна, часом – трагічна, а головне – вкрай хвилююча. З’явившись на сцені із ганчіркою, героїня вистави починає довкола все ретельно вичищати. Обмежуючи свій світ спочатку стільцем та столом, жінці мусить здійснити невеличку, але таку важливу для неї подорож кімнатою, яка потому розширяється до масштабів цілого її життя. Будівельний, в прямому та алегоричному значенні, пил, що падає зі стелі, змушує її діяти, при тому долаючи неймовірні перешкоди: подорожувати на вішаку, долати відстань за допомогою наповнених водою пляшок, стрибати на мітлі, робити шпагатні кроки та інші нетривіальні способи її жіночого життєвого шляху. Головне – не спускатись на землю!
Пил у виставі грає ключову роль – він створює ту внутрішню конфліктну ситуацію, яка і спричиняє контакт героїні зі світом її мрій. Пил – це той прах забуття, який потрібно видалити із порожнин душі жінки. Жінка стрибає по меблях у кімнаті – її теперішньому запиленому світі, вона хоче вийти, але піти так, щоб уникнути запорошеності своєї душі. Залишись чистою!
Звісно, це всього лише зовнішнє окреслення внутрішніх переживань, душевних поривів жінки, – така собі технічна схема життя героїні вистави. Ця незвична форма життя оповита зовнішніми загрозами та вимогами, з якими і стикається жінка, але не в її правилах підпорядковуватись настановам тих, хто вирішує засмічувати її життя пилом, їй байдуже до важкості обраного шляху, вона невпинно йде до своєї мети: зайняти місце картини.
Саме картина – портрет красуні і стала тим рушійним чинником, що спонукав пройти жінку увесь цей нелегкий шлях, встелений абсурдними та часом екстремальними ситуаціями. Умовний п’єдестал є у кожного із нас, ми усі вирішуємо свідомо чи несвідомо, стратегічно чи інтуїтивно, продумано чи поривами йти до своєї мети, яка майорить на горизонті та неустанно манить. Мета у кожного своя, але вона точно десь вгорі, і навіть не думає спускатись на землю.
Героїня Габріелли Нойхаус блискуче долала усі перешкоди: вона парила над буденністю, граціозно ковзала між краплинками, часом падала, але підіймалась, і врешті зайняла місце «ікони» своєї мрії. Кожен епізод вистави сповнений гумору та трагізму, жіночий образ набуває сюрреалістичних настроїв і усе це підсилює барокова музика Скарлатті та Баха.
Габріелла Нойхаус розпростерла перед нами історію життя жінки, яка так не хотіла торкатись землі. Її прагнення чистоти і стало наріжним каменем обраної нею ж боротьби. Портрет – як символ мрії, водночас відчуженої та близької, далекої та все ж омріяної. Усе життя цієї жінки – це тонка межа між природними законами буття та сценічною умовністю.
Вистава «Жінка, яка не хотіла спускатись на землю» – це дивовижний приклад того, як точно, з невимовною майстерністю сполучаються точки дотику традицій психологічного і фізичного театрів, де переплітаються воєдино емоції тіла, жестів і музики.
Габріелла Нойхаус не тільки виконавиця головної та єдиної ролі у виставі, вона водночас і режисер спектаклю. Габріелла Нойхаус, направду, подарувала харків’янам дивовижну атмосферу театру, де фізичний рух, включає чіткі елементи характеру, розповіді, внутрішніх переживань, і невимовно точно, шляхом несподіваної взаємодії з глядачем впливає на безпосередньо на глядача. Голос актриси у виставі звучить лише для роз’яснення певних деталей, вся увага сконцентрована на тілі, яке чітко контролює атмосферу та зміну метафізичної температури простору театральної дії. Ізраїльська актриса та режисер подарувала невимовно чарівний, вишуканий театральний вечір харків’янам, вона блискуче та талановито все ж ступила на нашу землю, навіть попри небажання торкатись землі…
Довідка:
Габріелла Нойхаус – акриса, режисер, хореограф і художник, яка народилася в Швейцарії і живе в Тель-Авіві з 1991 року.
Вона вивчала танець в балетній Contemporain школі в Брюсселі та в Центральній школі балету в Лондоні.
З 1995 року займається створенням міждисциплінарної виступів і подій з художниками з різних областей на традиційних і нетрадиційних мистецьких просторах в Ізраїлі: театри, концертні зали, художні галереї, промислові та майданчики на відкритому повітрі. Вона створила низку робіт для візуального театрального фестивалю Clipa Aduma в Тель-Авіві (2009, 2010 і 2012 року) і для Intimadance-фестиваль у Тель-Авіві в 2012 році. Вона бере участь у постановках театру Clipa в Тель-Авіві з 2011 року.
Габріелла Нойхаус – режисер документального фільму «1000 жінок та мрія» 2005 року.
