Українська літературознавиця розповіла про особливості колективної пам’яті
Завершився він лекцією літературознавиці та кандидатки філологічних наук Ірини Старовойт «Кричуща мовчанка: що робити з потворними спогадами прекрасних міст», яка пройшла в креативному хабі Spalah. Під час заходу вона порушила тему колективної пам’яті та спогадів про найбільш знакові для соціуму події. Проте спочатку Старовойт провела певні аналогії з вибором вивідувачами місця в приміщенні хабу: «Сьогодні ви шукали місце у цьому залі. Одні сідають одразу ж в перший ряд. Другі обирають «гальорку» і хочуть, щоб вони все бачили, але їх – майже ніхто. Інші займають місця, які здаються їм важливими. Загалом, якісь спогади впливають на рівень невидимості. Ми не бачимо їх, ми не чуємо їх. А робота колективної пам’яті – це щось дещо складніше».
Ірина Старовойт розповіла, що сучасні харків’яни мало знають про власне місто. Та і мало в ньому певних позначок, які б вказували на події, що відбулися багато років тому. «Молодіжний парк зараз має позначку про те, що це колишній цвинтар? Ні, не має. Я була на вулиці Пушкінській біля синагоги. І я бачила позначку про те, що в ній закрили людей, які не змогли дійти до гетто – старих, інвалідів, зовсім малих дітей. Їх там залишили на повільну страшну смерть. Але чи видно з вулиці цю табличку? Ні, не видно. Чи є згадка, що зараз ця синагога ортодоксальна, а колись була прогресисткою? Ні, також немає. Є багато слідів у Харкові, є багато пластів значень, які роблять його знов гарячою темою».
Також вона згадала такий період української історії, як Розстріляне відродження та масові політичні репресії, що йому передували. «Харків був важливим, тут формувалася нова культура. Але влада зробила цей експеримент. Ще не було скільки митців. Але потім все була знищено. У кожній родині є історія непрожитого життя, яке брутально обірвалась. Я хочу, щоб ви пам’ятали».
Ірина Старовойт також розповіла про події світової історії, які так чи інакше відобразились в колективній пам’яті. Однією з них була Перша світова війна, яка стала справжнім потрясінням для тодішнього покоління. Саме тому люди, які пережили цей досвід, намагалися передати його через культуру. Саме в той момент люди якнайкраще зрозуміли, що у війнах в першу чергу страждає цивільне населення. Про яке в більш давній літературі письменники навіть і не згадували, яскраво описуючи подвиги військових. Досвід України тут був особливим, адже її народ був поділений між двох імперій та змушений воювати між собою. Після цієї війни карта Центральної та Східної Європи була змінена. Деякі народи змогли відстояти державу, а деякі ні. Це також відобразилось на колективній пам’яті, як і ті події, що відбулись пізніше.
