Максим Голенко: «Ми прощаємося з певними ілюзіями, що пов’язані з тією країною, в якій ми жили»
Розкажіть, будь-ласка, чого такого цікавого може очікувати глядач від цієї постановки?
По-перше, це цікавий автор. Віктор Шендерович, напевне, є сатириком номер один на постсовєтському просторі. По-друге, тут працюють чудові актори. І одного з них, я думаю, знає весь Харків. Це В’ячеслав Гіндін. Так вже вийшло, що це його своєрідний бенефіс. Також ми доклали купу зусиль. Тут цікава сценографія, тут жива музика. І достатньо захопливий сюжет.
А чим цей сюжет таких цікавий?
Тут достатньо комедійна форма, але, тим не менш, постановка виконує важливу функцію. Тобто, ми прощаємося з певними ілюзіями, що пов’язані з тією країною, в якій ми жили. В цьому полягає сенс цього спектаклю. Це те, чим ми живились, поки це робили. Мені здається, це буде корисним для багатьох харківських глядачів.
А що то за ілюзії, за які люди до сих пір продовжують чіплятись?
Мені здається, що за 70-80 років був створений міф, який дозволяв великій кількості людей існувати в бідності та безправ’ї. І все це – під егідою міфу про те, що це все робиться заради блага держави. У багатьох з нас, які жили в ті часи (в тому числі і в мене) це пов’язане з певною впевненістю, молодістю. От і залишається ілюзія, що тоді було добре та чудово. А зараз, коли ми пережили певні речі, наш світ рухнув. От нам хотілося про це поговорити.
А як цей міф продовжує функціонувати в нашому суспільстві? І яку шкоду, на ваш погляд, він приносить?
Розумієте, його можна побачити в багатьох речах. Ця держава виховала такий психотип людини як Homo Soveticus. І все це, на жаль, залишається в наших генах. Я буду дуже примітивним: це хамство, корупція, неповага до особистості. Проте ми вичавлюємо з себе пережитки "совку". Це проявляється також в тому, що в цій країні триває війна. Це також своєрідне вичавлювання.
А цей Homo Soveticus – хто він? Яким ви його бачите?
Яким бачимо – таким ми зобразили його в спектаклі. Я думаю, якщо ви його відвідаєте, то побачите. Давайте це залишимо в якості сюрпризу. Принаймні, ми це представили гостро та гротескно. Думаю, це буде цікаво.
Щодо п’єси: чому, на ваш погляд, суспільство її потребує?
Суспільству ця п’єса потрібна в якості своєрідної панацеї. Ми знаходимося в процесі. Ми вичавлюємо з себе "совок" по граму. Тут показано як людина, наприклад, прожила своє життя, як вона в це вірила, як вона своє життя згубила. Як вона тільки на старості почала відкривати для себе всі жахи того, що вона колись чинила.
А що може отримати від цієї п’єси окрема особистість? Відкрити для себе нові ідеї, дати можливість щось переосмислити?
Ну так. В принципі, про це тут розповідається. Це спроби переосмислення. Хоча б в такій формі. Хоча б на сцені театру. Але я не вірю в те, що театр є якоюсь панацеєю. Але людина якось може замислитися. Це так.
