Критики та глядачі обговорили прем'єру «Наш городок» у Театрі Пушкіна
У п'єсі Торнтона Уайлдера жителі вигаданого американського міста намагаються знайти сенс життя – дві сім'ї, що живуть через дорогу, стають центром історії, у якої немає героїв і лиходіїв. Люди народжуються, вмирають, ходять на роботу, вирішують повсякденні проблеми, хто як може. Однак у метушні прихована таємниця – заради чого все це було. У постановці нового головного режисера театру знайшлося місце для пісень, танців, жартів і зворушливих зізнань 15 акторів різних поколінь. Постановник відмовляється визначати жанр спектаклю, але критики впевнені – це театр життя.
Таке жанрове визначення запропонував театральний крититк і журналіст Юрій Хомайко: «В рамках традиційної конфліктної драматургії цього спектаклю складно визначити жанр. Тому що тут немає конфлікту, і це багатьох лякає». Критик пропонує приміряти на нову постановку принципи неореалізму. «Фільми цього жанру пронизані екзистенціалізмом. І в цьому спектаклі в основі – буденне життя, яке складно зробити цікавим. Таке не любили в СРСР називали «дрібнотем'ям». Хоча що може бути серйозніше життя, суть якого визначається через смерть?»
Серед переваг вистави Хомайко виділяє дію, яка розвивається на кількох майданчиках, і глибинні мізансцени: «На сцені 15 акторів, але показане все містечко. Немає жодної прохідної ролі, за кожним персонажем є доля, біографія. Особливо варто відзначити роль Юрія Головіна – мало хто сьогодні в театрі вміє так смачно говорити: його можна слухати нескінченно».
Головний редактор театрального журналу «Артерія» Інга Долганова зізнається, що давно стежить за кар'єрою Ольги Турути-Прасолової – ще з її дебютної постановки «Ножі в курках» на сцені Театру імені Франка. Бачила вона і харківські вистави режисера: «Тіні забутих предків», «Чайку», «Ляльковий дім». На думку критика, театр, що довгий час вважався оплотом консерватизму в Харкові, не може змінитися миттєво: «Особливо це помітно в першому акті. Він дав можливість грати в манері, у якій театр працював останні роки, спровокував їх іти "легким шляхом". Тому з'явилася якась штучність». Другий акт виглядав набагато краще, багато в чому завдяки Юрію Головіну: «Прихід нового режисера розворушив театр, дав нову надію. У будь-якому випадку, чотири серйозні вистави за півтора сезону – це свого роду виклик».
Успіх другого акту оцінили і глядачі. Наприклад, Людмила Захаренко після вистави пише у соціальній мережі, що режисер обдурила публіку, яка чекала після антракту продовження розповіді про затишне мирне містечко: «Другий акт виявився, якщо перефразувати фразу «вибухом мозку» - «розривом серця», - вважає глядачка. - Раптом зі сцени лунали думки, про які думає кожен, якщо він людина. Думки про тих, хто пішов. Як вони там? Правда, ми зустрінемося? Як ми самі підемо, і коли? Ніхто не знає». Людмила Захаренко впевнена, що зрозуміла головну думку вистави вірно: «Треба жити і піклуватися про тих, хто поруч, щоб всі любили один одного і намагалися зрозуміти, поки не пізно... Світле відчуття після вистави, тепле».
Секрет цієї теплоти знає Юрій Хомайко: «Все, що з тобою було, ніколи не повториться. Що встиг, то й встиг. Це дарує оптимізм тому, хто думає, що у нього немає звершень, що все одноманітно. А адже в цій одноманітності і є життя».
Цього року спектакль покажуть ще в п'ятницю 22 грудня. У 2018 році – в суботу 6 січня, неділя 14 січня і суботу 27 січня.
