Коханка Стрекалова, потайні двері та валіза Довженка: історія особняка на Пушкінській, 62
Певний час вважалося, що його збудував Бекетов, але це не так – проект належить молодому техніку-будівельнику В.М.Володимирову, який збудував такий палац в формах еклектики з елементами модерну для коханої жінки Стрекалова у 1910-х роках минулого сторіччя. Провідний методист ОМЦКМ Олена Бондарчук розповідає, що інформацію щодо історії цього будинку, розшукували по архівах та спогадах старожилів «по крупицях».
«На той час тут були електрика, водопровід та ванні кімнати. Був навіть ліфт, яким можна було піднімати з кухні наїдки та страви під час прийомів, - зазначає вона. - На першому та на другому поверхах поверсі збереглися бальні зали з автентичною люстрою, художньо оздобленою стелею, сценою і шістьма дверима, увійшовши в які тепер потрапляєш, наприклад, до нас на виставку».
Фасад будівлі симетричний, з боків його фланкирують дві квадратних вежі з округленими кутами, що увінчані напівциркульними куполами. Будівлю поставлено з деяким відступом від червоної лінії вулиці і ця невелика ділянка відділена від тротуару декоративними кованими гратами.
Після революції Стрекалови поїхали з Харкова, і приміщення на Пушкінській-62 до середини 20-х років стояло занедбаним.
«Якось Василь Блакитний, був такий головний редактор газети “ВУЦВК”, йшовши по вулиці Пушкінській, побачив цю закинуту будівлю. Тоді він з колегами попросив у керівництва міста: “Віддайте її нам”. Від того тут жили журналісти, письменники та художники», - каже Олена Бондарчук.
Гуртожиток письменників став широко відомим завдяки людині, яка мешкала тут з серпня 1923-го до червня 1926-го року. Звали чоловіка Олександр Довженко - тоді він ще не був ані великим режисером, ані славетним письменником, а працював як скромний художник Сашко у журналі “Всесвіт”, що почав виходити з січня 1925 року.
«У колишньому купецькому особняку оселилися голодні, молоді та веселі письменники і журналісти, - пише Інна Можейко в матеріалі «Історія одного будинку» («Вечірній Харків», 2005). - Їм купецька розкіш була ні до чого, тому зали, будуари і вітальні перекроїли в стилі гуртожитку. Жили письменники комуною, годуючи і одягаючись із загального котла, а заодно підгодовуючи гостей, людей вельми іменитих. М. Бажан, О. Вишня, Ю. Яновський гостювали у свого товариша - карикатуриста Олександра Довженка. Тому пощастило більше за інших - він займав затишну кутову кімнату з двома вікнами, трьома справжніми стінами і чудовою стелею. Сашко мріяв стати художником, поки черговий гість, скульптор І. Кавалерідзе, не розніс в пух і прах його картину і не порадив спробувати себе в кіно. Одного разу в коридорі кіноуправління Довженко познайомився з В. Маяковським та привів його на нічліг в свою "келію". Вони всю ніч просперечалися щодо майбутнього карикатури, плаката і кіно».
Авторству Довженка належать титульний заголовок журналу, більшість обкладинок, політичні карикатури, дружні шаржі. З художніх полотен у 1925 році він написав великі портрети всеукраїнського старости Г. І. Петровського і вже смертельно хворого В. М. Блакитного. Але вже тоді намічався шлях, який привів Довженка до всесвітньої слави. У вільні від журнальної роботи години він забивався у найвіддаленішу кімнату і займався писанням сценарію. Написані уривки він охоче зачитував у тісному колі редакційних товаришів і, окрилений їхніми похвальними оцінками, ще з більшим завзяттям віддавався кіносценарній творчості.
Довженко проживав на третьому поверсі в маленькій кімнаті - площею всього 5,25 квадратних сажнів (трохи більше 10 квадратних метрів), яку ділив зі своєю першою жінкою, Варварою. Про це свідчить список мешканців будинку, який знайшов та подарував ОМЦКМ історик Андрій Парамонов.
В центрі культури і мистецтва розповідають, що хоч апартаменти були обставлені дуже убого, тут завжди було повно гостей, які всідалися на дерев'яні ящики. Через десятиліття, в кімнаті виявили потайні двері, що ведуть в комірчину, яка за часів Довженка служила холодильником.
«Якщо трошки придивитись, на стіні помітно таку характерну складочку - тут були двері, - показує пані Бондарчук. - У виставочному залі на третьому поверсі у Доженка була художня майстерня - тут він малював свої перші картини. Але художнік з нього не вийшов - Олександр Петрович лише познайомився тут з Яновським, Бажаном, Волошиним і поїхав в Одесу, де тоді гуртувалося сучасне кіномистецтво».
Про життя майбутнього режисера в будинку Стрекалова збереглися цікаві подробиці.
«Тут щоранку він робив зарядку, - розповідає філолог М. Красиков. - Зарядка була незвичайною. Олександр Петрович складав свої речі в чемодан (вони містилися туди всі) і вичавлював, як гирю, примовляючи: «Яке щастя бути володарем тільки однієї валізи! Ти нічим не зв'язаний і можеш в будь-яку хвилину виїхати куди завгодно».
«Харків зіграв в житті Довженка величезну роль. У будинку на Пушкінській він переглянув своє життя. Тут пан Олександр написав сценарій до фільму "Вася-реформатор". Проте перший серйозний успіх прийшов до Довженка в 1929 році після виходу на екрани фільму "Звенигора", сценарій якого був також готовий ще в Харкові», - пише Олена Ковальська в статті «Перший фільм Олександра Довженка народився у Харкові».
Наприкінці 1960-х, до 75-річчя з дня народження О. Довженка на фасаді дому було відкрито пам’ятну дошку на честь українського кінорежисера. Останні роки тут мешкав Будинок народної творчості, який згодом став обласним центром культури і мистецтва.
ДОВІДКА
Довженко Олександр Петрович (29.08.1894 – 25.11.1956) – кінорежисер, сценарист, письменник, художник. Народився у с. Сосниця (нині смт Чернігівської області). Закінчив Глухівський учительський інститут (1914). У Харкові працював художником-ілюстратором і карикатуристом у газеті «Вісті ВУЦВК», ілюстрував книги, журнали. Переважну більшість його малюнків можна віднести до жанру політичної сатири, а решту становили дружні шаржі на колег і друзів. До письменницької когорти, з якими був добре знайомий Довженко, належали М. Бажан, С. Пилипенко, О. Копиленко, П. Панч, Ю. Яновський, М. Хвильовий та інші. Співпрацював із Всеукраїнським фотокіноуправлінням (малював кіноплакати). Був членом спілки пролетарських письменників «Гарт», брав активну участь у літературному житті Харкова, зокрема у видавництві журналу “Всесвіт”
«У цей харківський період я познайомився з харківським українським літературним світом, – згадував Довженко в “Автобіографії”, – який групувався тоді навколо редакцій газет “Вісті” і “Селянська правда”, вірніше навколо Блакитного і Пилипенка. Це були “Гарт” і “Плуг”. Членом “Гарту” я був і сам як книжковий ілюстратор, пізніше з “Гарту” виділилося всім відоме “Вапліте”, в якому я також перебував, хоч потім і вийшов”. Всі вони добре знали один одного, жили поряд, дискутували на творчих вечорах, відвідували різні виставки. У подружжя Довженків часто гостювали М. Бажан, Ю. Яновський, М. Йогансен, С. Мельник. Маленька кімнатка, де мешкали Довженки, була затишною: дерев’яний стіл, дві тахти з українськими килимами долі, репродукція пейзажу Сезанна, мольберт, фарби, пензлі, книги. Такою запам’ятав “хату-майстерню” художника його друг М. Бажан… Ілюстрування газет і книжок було джерелом матеріального достатку Довженка, але не задовольняло його художнього покликання. “Я не знав, куди подітися, – згадував Олександр Петрович, – але відчував, що так далі жити не можна.” Він шукав нових виразних форм та засобів художньо-мистецького осмислення життя».
У 1926 – 1928 рр. працював на Одеській кінофабриці, у 1929 – 1941 рр. – на Київській кіностудії, з 1946 р. – на кіностудії «Мосфільм». Як військовий кореспондент брав участь у визволенні Харківщини. Знімав художні та документальні фільми. Автор повістей, п’єс, кіносценаріїв. Викладав у Всесоюзному інституті кінематографії (з 1949), професор (з 1955). Помер у Москві, похований на Новодівочому цвинтарі.
