Суп із сокири, або Професійна армія на підніжному корму?
Важко сказати, скільки саме додаткових голосів принесла БЮТ ця обіцянка, але, мабуть, немало, і зрештою Тимошенко очолила уряд. Тільки із зобов'язаннями, узятими перед матерями призовників, вона поступила так само, як і з іншими передвиборними обіцянками, — за принципом «кому винна – я всім прощаю». Перші місяці Юлія Володимирівна ще скаржилася на те, що її планам заважає президент і міністр оборони, але потім і ця критика зійшла нанівець. Недивно, адже Віктор Ющенко. теж обіцяв відмінити заклик. І теж про це забув.
Правда, Тимошенко обіцяла повністю перейти на контрактне комплектування армії з січня 2008-го, а «гарант конституції» — з січня 2009-го. Ну а далі... далі все пішло по звичній для «оранжевої» влади колії. Спочатку здійснення президентської обіцянки перенесли з зими на осінь 2008-го. Потім – на кінець 2010-го. Через рік Ющенко признався, що «контрактної армії не буде ні через рік, ні через два, ні через три, ні через чотири». І тут же пояснив, що винна в цьому… Тимошенко. Дослівно: «такого низького фінансування, як цього року, не було ще ніколи, а наступного року планується ще менше — 0,85% від ВВП. При такому рівні фінансування говорити про перехід на контрактну армію неможливо». До речі, прем'єра звинувачення в жадності нітрохи не збентежили – в спис президентові вона пообіцяла відмінити заклик вже з 1 січня 2009 року, і навіть звернулася до міністерства фінансів «передбачити в проекті державного бюджету наступного року необхідні для цього витрати». Ось тільки і ця обіцянка з дорученням залишилися на папері. Та і чи могло бути інакше?
Тільки один приклад. Такі симпатичні нашим «оранжевим» правителям Сполучені Штати відмінили призов ще в 1973 році – після поразки у В'єтнамі. Престиж військової служби серед американців тоді був невисокий. Але служити в контрактну армію йшли — оскільки праця військового оплачувався по вищому розряду. Зараз новобранець отримує 800-900 доларів, а молодший командир – від півтора до трьох з половиною тисяч. Плюс – підйомні, страховка і пільги при здобуванні освіти. Чи може Україна запропонувати своїм військовослужбовцям що-небудь подібне?
Може! Але не всім. Хоча число щасливчиків росте. Скажімо, загальне число генералів в Україні наближається до п'ятисот. Службою зовнішньої розвідки, прикордонниками і Внутрішніми військами командують генерали армії. В зв'язку з цим «Дзеркало тижня» зовсім недавно нагадало, що в радянські часи управління ВВ, загальне для України і Молдови, очолював «всього лише» генерал-лейтенант. Та що там внутрішні війська, якщо Управлінням держохорони (тобто трьома тисячами підлеглих) командує генерал-полковник. І це не межа. Минулого року президент вручив 116 нових генеральських погон — це більше, ніж загальна кількість генералів, скажімо, в бундесвері, далеко не останній армії в Європі. Рік, правда, ще не закінчився, в листопаді-грудні, коли силовики відзначатимуть свої професійні свята, чекають новий «зорепад». Не дивно, що в армії сумно жартують, що Україна винайшла унікальний спосіб ведення війни – силами елітних формувань, що складаються з одних генералів. При такому стрімкому зростанні генеральських рядів чи варто дивуватися що не офіцери і солдати грошей катастрофічно не вистачає.
За останні п'ять років переважна більшість держав миру – і наші сусіди не виключення — збільшили свої оборонні витрати. Фінансування українських озброєних сил в нинішньому році не покриває і третини її реальних потреб. Про яке забезпечення контрактної армії може йтися, якщо навіть для призовників, яких армія планує прийняти до своїх лав цієї восени, немає форми — ні літньої, ні зимової. Грошей, виділених на живлення особового складу досить... до 9 жовтня. Немає засобів ні на фінансування бойової підготовки (все пішло на парад до Дня Незалежності), ні на закупівлю нової техніки, ні навіть на повернення українських миротворців з «гарячих точок».
Ще гірше ситуація з бюджетом на майбутній рік. Дійшло до того, що звикле здавалося до всього армійське керівництво, привчене беззаперечно виконувати накази, вимушене було виступити з публічними заявами про те, що після затвердження ТАКОГО бюджету, армія просто не зможе виконувати навіть ті скромні завдання, які на неї покладені зараз.
Вдумайтеся в цифри, офіційно обнародувані Генеральним штабом (!). Скажімо, з 970 мільйонів гривень, потрібних для підготовки Об'єднаних сил швидкого реагування (ОСШР), армії обіцяють (як і і цього року) 40 млн. Тобто рівно в 24 рази менше. Власне на перехід до контрактної армії – в 82 рази. На підготовку основних сил – більш ніж в сто разів! Це навіть секвестром не назвеш. Адже є витрати, скорочення яких просто дезорганізовуватиме армію, перетворюючи її малоорганізоване і малокерованою збори людей із зброєю. Або уряд якраз цього і добивається?
А як інакше розцінити маніакальне прагнення Кабміну перекласти проблеми фінансування озброєних сил... на самих військових. З сирітських 11,7 мільярдів, обіцяних в 2009 році, більше 4 мільярдів складає спецфонд, який армія повинна «заробити». Хочеться запитати, чи знають в уряді, скільки військові «заробили» нинішнього року? Нуль гривень нуль копійок! Навіть у відносно забезпечені докризові роки виручка ніколи не перевищувала мільярда гривень в рік, а тут хочуть, щоб оборонне відомство «наколядовало» в чотири рази більше! Дехто з численних генералів загалом може «наколядовать». Але скоріше у власну кишеню. Прикладів предостатньо. Уряд, звичайно, час від часу влаштовує «показові прочуханки». Правда, зазвичай чергову кампанію по безкомпромісній боротьбі з корупцією приурочують до цілком конкретної події. Ну, скажімо, коли потрібно зняти міністра оборони. Останнього зняли кілька місяців тому. Ви чули що-небудь про те, чим закінчився розгляд? Не говорячи вже про те, щоб когось притягали до відповідальності — за хабарі або хоч би за те, що обмовив чесну людину? Отож. Не для цього ці звинувачення звучали. А від армії як вимагали «заробляти гроші», так і продовжують вимагати.
А може, нас хочуть повернути в XVII століття? Тоді всі європейські армії знаходилися на «підніжному корму», а простіше кажучи, містилися за рахунок грабежу мирного населення... Ось тільки українські військові сьогодні знаходяться не на окупованій, а на своїй території. А окупантами виглядають хіба що власті, що пропонують «людині з рушницею» перейти на самозабезпечення.
До чого це може привести — знають навіть школярі, що цікавляться вітчизняною історією. Напівголодні солдати, що миються в зимову холоднечу холодною водою і ті, що гріються у буржуєк – це сцени часів громадянської війни. А відключення опалювання, електрики, зв'язки у військових частинах в сучасній Україні стають все більш звичними.
Ні, не таку армію обіцяла українцям два роки тому Юлія Тимошенко.
Втім, наближаються нові вибори. І вже звучать нові обіцянки. Ще грандіозніші. Ще фантастичніші. Чого не пообіцяєш ради того, щоб стати вже не прем'єром, а президентом? І чому не повіриш, коли так хочеться вірити?
Нагадаємо, із-за боргів без тепла цією взимку можуть залишитися курсанти Харківського військового університету. Традиційно найбільші борги перед комунальними структурами саме у об'єктів Міністерства оборони.
