П’ять міфів про український націоналізм: чи варто цього боятися?
1. Націоналізм – це різновид фашизму. Насправді націоналізм є похідним від слова нація (вищий ступінь розвитку народу). Націоналіст не каже, що «чуже» гірше, ніж «своє», навпаки, «своє» не гірше за «чуже». Таким чином, націоналіст – це не ксенофоб, а патріот, що діє.
2. Ідеолоґія націоналізму насаджується насильницькими засобами. Справжній націоналізм не має нічого спільного з екстремізмом. Відповідно усі розповіді про те, що українські «нацикі», отримавши владу, «за каждоє русскоє слово будут пальци отрубивать» є або цинічною брехнею провокатора, або маревом божевільного. Так, наприклад, екстемістський рух «скін-гедів», які спеціалізуються на фізичному «перевихованні» «расово неповноцінних» (негри, араби, китайці, індуси тощо), тяжіє на Україні зовсім не до «бандерівства», а до ідеї відновлення «Велікої Росії», у складі якої повинна бути «очищена» від «неповноцінних» Україна.
3. Націоналісти несуть відповідальність за теперішнє становище України. З часу проголошення Незалежності України 1991 р. націоналісти не мали більшості в жодній Верховній Раді та не сформували жодного українського уряду, а отже, за визначенням не можуть відповідати за всі ті негаразди, які довелося пережити українському народові під час розбудови своєї державності новітньої доби.
4. Націоналісти нездатні керувати Україною, бо можуть лише волати про захист української мови, але не мають серйозної соціально-економічної програми. Насправді в програмах націоналістичних та націонал-демократичних партій можна побачити надзвичайно фахові та ґрунтовні соціально-економічні розробки, а в їхніх виборчих списках чимало прізвищ фахівців-економістів. Більше того, на поточний момент, за тих складних умов, у яких опинилася сьогодні наша країна, дедалі більшої популярності серед фахівців набирає ідея запровадження жорсткого «економічного націоналізму», базованого на потужних протекціоністських заходах держави, спрямованих на захист інтересів вітчизняного виробника. Отже, є всі підстави припускати, що першим віце-прем’єром в націоналістичному уряді був би фаховий економіст, а не геолог. Власне, кращої ілюстрації економічної ефективності націоналізму, ніж життя квітучих «фашистських» країн Прибалтики, знайти важко, втім, керівництво «братнього» північно-східного сусіда та його речники в Україні затято «таврують» тамтешніх «фашистів» та «захищають» місцеве російськомовне населення, яке не скаржиться на соціально-економічні труднощі та не відчуває жодних національних утисків.
5. Націоналізм віджив своє, у ХХІ столітті бути націоналістом не модно. В сучасному глобалізованому суспільстві, з одного боку, дійсно помітні тенденції до нівелювання національної окремішості, але з іншого боку, спостерігаються прямо протилежні тенденції. Так, наприклад, шотландські чоловіки продовжують гордовито носити свої спідниці «кілти», місцева людність добре пам’ятає, шанує та активно використовує мову свого великого поета Роберта Бернса, відроджують свої мови ірландці, валлійці та бретонці, вимагають більш широкої автономії від іспанського уряду (аж до державного відокремлення) баски та каталонці тощо. Ці тенденції є характерними для цілої Європи: європейці не соромляться вдягати свої національні костюми, співати народних пісень та навіть на законодавчому рівні пильнувати чистоту своїх мов, вводячи обмеження на іншомовні запозичення. Отже, майбутнє саме за націоналізмом.
Однак не варто забувати, що не всі ті, хто називає себе українськими націоналістами, є в дійсності такими. На жаль, не все те золото, що блищить. Отже, нехай Вас не дивує та не засмучує те важке становище, у якому опинилися більшість тих українських націоналістичних партій, які мають високий моральний авторитет у поєднанні з історичною традицією та тяглістю визвольної боротьби. Ця ситуація є наслідком передусім цілеспрямованої кампанії з руйнації СПРАВЖНЬОГО націоналістичного середовища. На противагу виснаженим зовнішньою боротьбою та внутрішніми чварами націоналістичним партіям антиукраїнські сили висунули агресивний популістський проект на чолі з «месією», таким собі «єдиним рятівником» зневаженої Матінки-України, головною метою якого є насправді остаточна дискредитація українського націоналістичного руху шляхом організації відверто ксенофобських провокацій, наслідком чого має бути знищення українського націоналізму. Цей проект розрахований більшою мірою на Західну та частково Центральну Україну, натомість на зросійщених південно-східних українських теренах ту саму місію з використанням ще більш брудних засобів виконує замасковане під українську націоналістичну організацію російське скінгедівське угруповання, що зветься ВГО «Патріот України». Отже, чи є та цукерка, обкладинка якої найбільш яскрава, найбільш смачною? Можливо, дуже смачними та корисними є яскраво-червоні плямисті гриби? На жаль, усе навпаки.
То ж чи такий страшний «націоналістичний чорт», як його малюють? На мою думку, страшним він є лише для тих, хто вперто продовжує вважати, що його Батьківщина – «вєсь шар зємной», для тих, хто боїться відмовитись від імперських амбіцій та, поглянувши ввічі майбутньому, щиро визати свою поразку. Адже проґрес на боці українського націоналізму, СПРАВЖНЬОГО українського націоналізму...
