Комунізм як інструмент імперіалізму
Доводити те, що комуністична ідеологія стала лише інструментом в руках імперіалізму, не потрібно – це вже зробила історія. Тільки засвоїти її уроки вдається не всім. Серед таких невдах – і політичні двієчники, що нині іменують себе українською владою. Чорною плямою на їх совісті лежить сьогоднішнє існування в Україні різних комуністичних угрупувань, що є відламками тої сили, що її вже навіть злібералізована світова громадськість визнала злом, тотожним з націонал-соціалізмом.
Комунізм – не єдиний імперіалістичний інструмент. Просто на певному етапі він був найвдалішим, бо вмів найкраще брехати, залякувати, тероризувати, перекручувати істину, фальшувати дійсність, затуманювати світогляд. Тепер вже є нові, пристосовані до сучасних потреб імперій способи закабалення вільних народів та знищення їх національних держав. Навіть з цієї точки зору комунізм, так би мовити, морально застарів…
На що сподіваються сьогоднішні комуністи? Найперше на те, що вони житимуть вічно, і що допоможе їм у цьому співане заклинання «лєнін всєгда живой». Адже молодь, на щастя, не дуже цікавиться «світлим майбутнім», а якщо якісь одиниці й приплентаються туди, то більше в пошуку світлого сучасного, та ще, бажано, ситого, сповненого земних утіх і грошовитого. Та, якщо враховувати середній вік комуняк, то з вічністю вони таки зближаються…
Можливо, вони сподіваються, що знайдуть однодумців серед інших партій? Так, у тому собачому збіговиську, що гавкає на Україну й радісно лиже чобіт свого московського господаря, є не лише комуняки. Але ж єдині вони лише у команді «фас» щодо нашої державності, а між собою ладні гризтися до смерті за право першим лизнути той чобіт.
Вони, певно, мають надію, що їх битимуть, а вони жалісливо скавулітимуть про «права чєловєка» й лякатимуть «буржуазним націоналізмом». Тут треба визнати, що хоч у чомусь комуняки мають рацію: можемо їм пообіцяти, що кожна спроба гавкнути на Україну чи прогулятись з червоною шматою буде відповідно винагороджена. Тільки робити мучеників з них ніхто не має наміру – саме тому у них летять лише гнилі помідори та зіпсовані яйця. Замість мучеників маємо посміховиська, а українці дуже люблять такі змістовні жарти. Проте радимо їм не зловживати нашим почуттям гумору, щоб воно випадково не закінчилося. Бо хтозна, що тоді може полетіти в те україноненависницьке кодло…
Нинішню владу комуністи повинні цілувати в руку та ще в деякі місця при кожній нагоді. Бо вона явно толерантна до них і зовсім не визнає ні історичної правди, ні національної справедливості, ні просто здорового глузду. Але де була б навіть така українська влада, що, хай навіть формально, діє під тризубом та синьо-жовтим прапором, за влади і сили комуністів? Отож, якщо комуністи за справедливість, то повинні добровільно повиїжджати до Сибіру чи ще кудись, бо серед їх політичних «надбань» є ще чимало способів боротьби з ворогами держави.
Україна неодмінно поставить в один логічний ряд усі ті ідеології, які так чи інакше знищували нашу державність, продовжують знищувати чи потенційно можуть це зробити, і голосно заявить про це не лише собі, всім українцям, а й цілому світу. Висновок буде, буде і покарання. Цього вимагає інстинкт національного самозбереження.
Зрештою, ці політичні вбивці стали самовбивцями. Адже нерозуміння своєї злочинної суті, продовження своєї чорної роботи можна прирівняти хіба що самогубства. Хочуть вони того чи ні, Україна прокидається від омани, щораз міцніше вдихає чистого цілющого національного повітря. Свідченням кульмінації цього процесу стане втеча і повне зникнення цих паразитів.
А ми йдемо вже, чуєте, комуняки, ми йдемо вже!
