У Свято-Дмитрівському храмі УАПЦ відбулась зустріч молоді на тему «Самотність: спокуса, гріх чи потреба?»

Жанна Титаренко  |  Понеділок, 17 жовтня 2011, 12:00
Учасники зустрічі розділилися на три групи. Одні доводили, що самотність це спокуса, інші – що гріх, треті – що потреба. Але були й такі, що висловили своє власне бачення цього явища і не підтримали жодну групу. Та всі ж найбільшою була група тих, що самотність вважають потребою.
У Свято-Дмитрівському храмі  УАПЦ відбулась зустріч молоді на тему «Самотність: спокуса, гріх чи потреба?»

 

Перед початком дискусії парафіянка Свято-Дмитрівського храму Оксана Підопригора зачитала висловлювання різних вчених щодо їх бачення самотності, а потім коротко пояснила це явище з позиції нехристиянських релігій, а зокрема, буддизму і конфуціанства.

Коли розгорнулася дискусія, учасники зустрічі вирішили духовну і фізичну самотність розглядати окремо. Основним аргументом того, що самотність є спокусою або гріхом було те, що самотня людина у більшості випадків не може надавати допомогу іншим, і навіть, приймати її.

Група, яка доводила, що самотність є потребою, посилалась на факти з життя апостолів, черниць монастирів, письменників і вчених, які усамітнювались і досягали високого рівня мислення, писали книги тощо. Але під час висловлювання такого бачення було зазначено, що людина, яка молиться до Бога і відчуває його присутність не є самотньою. І якщо людина має багато однодумців, з якими спілкується, але в певний час перебуває в кімнаті наодинці, це теж самотність не вважається.

Напротивагу почутому, парафіянка Свято-Дмитрівського храму Наталія Гук сказала: «Самотність – це як даність. Це так, як іде дощ. Самотність – це таке явище й інструмент, який кожен використовує для самовдосконалення». Тобто пані Наталія наголосила на тому, що самотність людини залежить від низки обставин і суспільства в якому вона живе. Бо далеко не кожен винен у своїй самотності.

Політичні в’язні ніколи не вважалися самотніми, але все ж таки учасники зустрічі вирішили запитати про це явище у тризубівця Юрія Пономаренка.

Юрій також сказав, що в цей період він не був самотнім: «Коли 50 людей перебуває в одній 20-місній камері самотньо не буде. Я, навіть, хотів зробити такий вчинок, щоб мене зачинили в карцері».

Під час обговорення також було зазначено, що інколи, людина усамітнюється для того, щоб згадати всі образи і зло й подумати про це. Така самотність є гріховною.

Останнім було слово архиєпископа Харківсько-Полтавської єпархії Української Автокефальної Православної Церкви Ігоря (Ісіченка). За словами владики, дати досконале визначення самотності неможливо. Тому незалежно від того, якою є ця самотність – фізичною чи духовною, - це є випробуванням для людини, яке вона мусить витримати.

comments powered by HyperComments