Рідкісна форма аутизму вражає наше суспільство. Фантастика чи наукова гіпотеза?!

Раніше фантастів-літераторів підтримував опозиціонер Арсен Аваков, тепер настала черга іншої політсили – комуністичної в особі Алли Александровської. Змінили назву, а суть наче залишили ту саму – популяризація сучасних письменників-фантастів, але якщо придивитися пильніше, то неозброєним оком можна помітити «краснознаменный» курс оновленого фестивалю.

 

Як повідомили організатори, назву запозичили у однойменного роману Олександра Богданова (Маліновського). Твір було написано у Харкові і він був одним з першим утопічних творів, написаних російською мовою. Але не тільки з цієї причини харківське літературне творіння вирішили винести в назву оновленого фестивалю. Як зазначила пані Александровська, червона зірка – символ великої перемоги. Складається враження, що без політичного підґрунтя в нашій державі нічого і не відбувається. І наче мета благородна, але «комуністичний» післясмак все ж залишився. Мабуть це свого роду дзеркало нашого заполітизованого суспільства, так в усьому, на жаль.

 

Попри такий лірично-політичний відступ, кореспондентові «Справжньої варти» була цікава думка одного з учасників фестивалю письменника-фантаста Сергія Анісімова щодо стану сучасного цивілізації і ми вирішили поспілкуватися. Серій Анісімов – лікар-кардіолог, працює у Федеральному центрі серця, крові та ендокринології (Санкт-Петербург), учень відомого кардіолога Володимира Алмазова, вже кілька років успішно працює в жанрі соціальної фантастики. Відомо, що прогрес науки вже давно випередив політ думок фантастів. Якщо сполучити ці дві категорії, то вийде цікавий філософський погляд щодо нашого сьогодення.

Серій Анісімов, наголосив, що в медицині є такий діагноз – синдром Аспергера – доволі рідка форма аутизму, яка характеризується цілковитим збереженням інтелекту, навіть високим інтелектом, з однією дуже простою концепцією, яка і обумовлює концепцію життя цієї людини. Людина, що страждає синдромом Аспергера, вважає, що вона являється єдиною одухотвореною істотою у Всесвіті. Всі решта довкола неї  це такі собі ляльки Големи (Голем – поширений у фентезі монстр. Також це потужний, малоуразливий, але обмежений, досить примітивними інструкціями автомат – примітка автора), які розмовляють і виконують її накази. Тому, що просто повинні виконувати ці розпорядження. Бо хтось вирішив, що він – єдина одухотворена особа, і має право їх віддавати.

 

С.А.: Я думаю, ми всі в житті зустрічались з такими людьми: інколи коли ми вмикаємо телевізійні програми, ми їх інколи бачимо перед собою, інколи ми з ними зустрічаємось на роботі чи на вулиці. Коли вперше ми бачимо таку людину, 

вона віддає наказ, і вона одночасно вражена коли бачить якийсь супротив. Ця людина думає, що Вона – жива, а всі решта – ні. В мене таке враження, я не психіатр, я – терапевт за освітою, кардіолог, що зараз відбувається довкола певна епідемія. Я не вірю, що такі люди довкола нас страждають на аутизм. Насправді саме такі люди з синдромом Аспергера роблять блискучу кар’єру в армії, бізнесі, політиці. А чому? Тому що в них є ця своєрідна харизма – влада. Вони знають, в них навіть немає долі сумніву в тому, що вони мають право віддавати накази всім оточуючим. Людям, з дещо слабкою волею, теж зручно підкорятися таким людям. 

 

Так ось це йде епідемія не заразної хвороби, як вірусну приміром, а епідемія філософської концепції «Синдрому Аспергера», яка дуже спрощує життя. Тим паче протягом останніх десятиріч, нас схоже насильно чи близько до того, намагаються впровадити таку рольову модель: нам та нашим дітям, молоді. Кажучи при цьому: «Так і треба!». Якщо нас раніше вчили прагнути жити заради суспільства, заради прогресу людства. То зараз нам пропонують жити заради себе самих. Для себе заробляти гроші та давити все і всіх довкола.

 

С.А.: Я працюю, окрім тих годин у лікарні для свого міста, заради людей, в жанрі соціальної фантастики (головна мета соціальної фантастики – розкрити закони розвитку суспільства, що потрапило в нові та незвичні для людства умови. 

Характерна риса творів цього жанру – спроба показати розвиток людського суспільства, що опинився в незвичній ситуації або суспільства кардинально відрізняється від сучасного, розвиток тим соціальної інженерії, соціальної психології чи контролю над особистістю. До цього жанру можна віднести безліч утопій і антиутопій – автор), в якій я намагаюсь писати не про драконів в небесах, ні про лицарів в чужих світах, і навіть не про космічну фантастику, яку я дуже люблю. А саме про суспільство, про психологію страху людини, про психологію людей, які живуть в світі наповненому такими аутичними людьми, про яких я говорю. 

 

Вони аутичні не через те, що вони народились із психічним захворюванням, а через те, що це зараз так зручно, що зараз так активно пропагується. Я не скажу, що я дуже великий оптиміст, я – реаліст, скоріш за все. І от в своїх роботах, у своїх книгах, я прагну дати саме реалістичний погляд на речі, про те, як з цим боротись і як не втратити себе, в ході цієї боротьби. Одна з моїх останніх книг «Кома», вийшла в минулому році. Вона про те, як людина змушена зрадити себе, зрадити свою любов, свою сім'ю, поставити все, на чому її виховували, заради благородної справи. І от як мій герой фактично випалює себе з середини заради «високої» цілі. Це один з прикладів, мабуть найважчого підрозділу соціальної фантастики, в якій працюють фантасти. Варто прислухатись до фантастів-реалістів, та більш ретельно придивитись хто довкола, хто керує нами… Осіб з синдромом Аспергера на жаль незчислити…

 

 

Довідка:

 

Петербурзький автор Сергій Анісімов народився в 1973 році. У 1991 році закінчив 8-е Ленінградське Медичне Училище, в 1997 році – Санкт-Петербурзький Державний Медичний Університет ім. акад. І. П. Павлова. У 2002 році захистив кандидатську дисертацію за спеціальністю «геронтологія та геріатрія». Зараз - докторант НДІ БГ СЗО РАМН (геронтологія та геріатрія, нервові хвороби). Зацікавлення: іноземні мови, історія ХХ століття, рукопашний бій, спортивне орієнтування. Автор і співавтор книг «Варіант «Біс» (2003), «Мелатонін в нормі та патології» (2004), «Дійти й розповісти» (2004), «Серійний аналіз генетичної експресії» (2005), «Пептидна регуляція генів та старіння» (2005), «Клітинна біологія» (2005), «Рік мертвої змії» (2006).