Оксана Забужко: «Коли громлять дошки великим вченим, то розумієш, що це все нікуди не годиться»

Юлія Гуш  |  Неділя, 15 грудня 2013, 16:58
13 грудня в приміщенні Харківської державної наукової бібліотеки ім. В.Г. Короленка харків’янами зустрічались з відомою українською письменницею та публіцисткою Оксаною Забужко.
Оксана Забужко: «Коли громлять дошки великим вченим, то розумієш, що це все нікуди не годиться»

Зустріч організована як один з  культурно-просвітницьких заходів проекту  «Юрій Шевельов: правда та кривда».

Мета цих заходів – ознайомити громадськість Харкова не лише з постаттю Юрія Шевельова, але й з його творчими та науковими здобутками, які в свій час були визнані всім науковим світом, але лишалися маловідомими його землякам-харків'янам.

Оксана Забужко була не  просто знайома з Юрієм Шевельовим, але  добре знала його  як людину. Біля десяти років вона мала листування з видатним українським мовознавцем. Тому не дивно, що письменниця не могла лишитися осторонь тих подій, що сталися нещодавно: це не тільки зруйнування пам’ятної дошки академіку Шевельову на вулиці Сумській, 17, але й  звинувачення на його адресу керівників міста і області та провладних діячів  у «фашизмі» і «радій співпраці з нацистською владою» в роки окупації  Харкова.

«Як на мене, вся ця історія з Шевельовим потрясла цілу Україну, весь науковий та славістичний світ. Ця історія була першим сигнальним дзвінком до того, що відбувається сьогодні. Тут є своя глибока символіка та семантика, – розповіла Оксана Забужко, – коли раптом в інтелектуальній столиці відбувається те, що відбувається. Коли громлять дошки великим вченим, то розумієш, що це все нікуди не годиться. Тут буде шокована не тільки інтелігенція».

Письменниця представила свою книгу під назвою «Оксана Забужко. Юрій Шевельов. Вибране листування на тілі доби». В ній вона вмістила своє листування з Юрієм Шевельовим, яке вела з 1992 по 2002 рік. Листи супроводжуються локальними коментарями письменниці та підбіркою творів, які власне обговорювалися в листах.

«Це десять років нашої з Юрієм Володимировичем задокументованої дружби, з якою мені пощастило. Можна сказати, що це епістолярний роман. Останній епістолярний роман в українській літературі. Таке собі листування Гете з Беттіною фон Арнім. Тут є своя композиція. Це живий шмат життя. Тут додані тексти, які були нами обговорені – мої та його. Тут додані коментарі, які я зробила вже з позицій дня сьогоднішнього. Від початку це листування не призначалося для публікації. Воно йшло від людини до людини».

 

comments powered by HyperComments