Олесь Гончар описав факти війни і величезну любов до українського народу

Упродовж усього творчого шляху Олесь Гончар залишався відданим творам малого жанру, зокрема новелам, які потім Григір Тютюнник прирівнював до поезії і в такому порівнянні немає ані найменшого перебільшення. Життєва історія персонажу, часто вміщувалася на шести сторінках, а прочитавши їх, можна побачити десятиліття наших злиднів і духовне падіння цілого народу.

Книжки Олеся Гончара, за словами П.Загребельного, "відбивають нашу епоху, мовби в якихось найхарактерніших, сказати б, універсальних виявах", Повною мірою це стосується новели "Тронки", що її Д. Павличко небезпідставно назвав книгою доби.

У творах Олеся Гончара досліджується походження хамства людського, грубощів, черствості, душевної глухоти. У полоні такої душевної глухоти живе не один персонаж новел і романів Олеся Гончара. Автор на психологічному рівні доводить, що людина, яка постійно бачить біля себе зло може з ним примиритися, звикнути до нього, а потім уже не буде надто складно залучитися і в співучасники. Олесь гончар зображує як народжується і розвивається протест проти соціальної несправедливості і морального гніту.

Образ рідної землі неодноразово поставав у смертях і трагізмі нерівної боротьби. Але Олесь Гончар не оминув, ту природну несумісність людини і зброї, людства і воєн. Це легко відчувати читаючи романи “Прапороносці” та “Досвітні вогні”. Паралельно з воєнними діями, Олесь Гончар зобразив світле кохання в усіх його людських проявах, переживаннях і трагічності. Але кохання часто гине з невідомих чи наполовину відомих обставин і в мирний час, а жорстокість сучасного світу, в свою чергу, не займає саму останню ланку.

Простежуючи, як письменник розробляє у своїй творчості тему збереження і нагромадження у світі енергії гуманності та доброти, необхідно водночас підкреслити: той загальнолюдський відгук, що його здатна викликати Гончарева проза, має своєю першопричиною глибоке національне вкорінення його слова. Усі найкращі, наймиліші барви і тони рідної України відчуваються у його слові, повсякчас звучить у них симфонія національної історії, гордість за приналежність до свого талановитого і працьовитого народу, що сповнює найсвітліших героїв письменника.

Олесь Гончар відкривав у людських душах світлі і здорові джерела, і в той складний час, коли побачити і відчути щось гарне було не так уже й легко, митець надавав перевагу зображенню людей зі світлом у душі. Можливо, написати просто про те, що відбувається навколо, було б дещо легше, оскільки створюючи образи людей зі світлим станом душі, необхідно брати щось за основу. Тоді де ж Олесь Гончар знаходив це світло і любов? Можливо, в собі, але це уявити складно... І тут можна стверджувати, що в нашому українському народові була і висока любов, і чиста совість, і почуття вірності перед Батьківщиною, і наша українська культура, і все те, що давало нам право бути українською нацією.

Олесь Гончар і сьогодні стоїть на варті духовності людини, береже її у час НТП, береже, її поетичний початок життя, береже, її первісний вогонь краси.