Люстрація: іноземний досвід та перспективи для України

У дискусії взяли участь доктор історичних наук Юрій Шаповал, голова Харківської правозахисної групи Євген Захаров, кандидат історичних наук Світлана Набок, автор проекту Закону України про люстрацію Борис Чикулай, завідуючий московською бібліотекою «Меморіал» Борис Беленкін, журналіст та історик Філіп Дикань і аспірантка Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф.Кураса НАН України Ольга Михайлова.

Учасники обговорили сутність та значення люстрації, мету, механізми та правові засади її запровадження. «Зазвичай, коли кажуть про люстрацію, йдеться про те, що не можна допустити до керівних посад «нових демократів», які свого часу були пов'язані з колишніми службами безпеки, – розповів Євген Захаров, – досвід люстрації в окремих країнах дуже різний. Проте всі страхи, що буде громадянська війна, що буде помста, що будуть вбивати тих, хто «стукав» – все це абсолютно не справдилося. В Німеччині 7 мільйонів німців подивилися своє досьє і жодного випадку якоїсь помсти не було зафіксовано»  [ред. - йдеться про колишню комуністичну Східну Німеччину, яка з 1990 року возз'єднана  з Федеративною Республікою Німеччина]..

Зокрема, були позначені особи, які передусім мають піти під люстрацію: «В першу чергу повинні потрапити люди, які активно співпрацювали з тим режимом і яких можна звинуватити в злочинах проти людяності, – розповів Філіп Дикань, – люстрація повинна бути актуальною на даний час».

Також темою дискусії стала політика пам'яті в інших посткомуністичних країнах та їх досвід проведення люстрації. Люстраційні процеси в Східній Європі розпочалися після 1989 року. Ними був регламентований доступ до державних посад осіб, які свого часу були пов'язані з репресивним апаратом комуністичних режимів. В окремих державах боротьба з комуністичною спадщиною була більш рішучою, ніж в інших. Подекуди  навіть комуністичні партії як такі оголошувались злочинними організаціями.  Так, у  Чехії  1993 року був ухвалений  «Закон про незаконність комуністичного режиму», яким  Компартія  була оголошена злочинною і засуджена, проте не була заборонена.

Але, разом з тим, Східна Європа має і досвід  утворення частиною колишніх комуністів цілком адекватних нових  лівих партій. Проте, найважливіша мета люстрації - це недопущення до влади людей, які на високих посадах вчиняли кримінальні злочини і  політичні репресії, передусім йдеться про співробітників спецслужб, прокуратури, суддів, держслужбовців, які порушували чинні національні та міжнародні закони.

Україна ще відносно далека до буденності сусідніх недемократичних держав, адже на сьогоднішній день діяльність компартії, особливо за сталінських часів, мало в кого з українців викликає схвалення. Більше того – більшість наших співгромадян засуджують репресивну політику радянського режиму і не мають жодних симпатій до його керманичів.
На відміну від Росії, де на державному рівні фактично триває реабілітація сталінізму. Там, за словами москвича Бориса Беленкіна, на офіційному рівні політика Йосипа Сталіна не тільки не засуджується, а й висвітлюється виключно в контексті минулих здобутків і перемог. А репресії і жертви? Їх зазвичай навіть не згадують.

Фото: Демократичний  Альянс