Сліпий художник використав 172 відтінки кольорів

Титаренко Жанна  |  Середа, 17 лютого 2010, 16:45
У Харківські обласні галереї «Мистецтво Слобожанщини» можна побачити живопис незрячого художника Дмитра Дідоренка.
художник Дідоренко

Яскраві, живі фарби, насичені фантазією композиції, цікаві сюжети – це перші враження, які виникають при перегляді його робіт.

Художник, який втратив зір у 24 роки, і після цього не зміг відійти від малювання, хоча головне в живопису – це бачити колір, композицію, зображення і предмети. Все це він компенсував сильною уявою, яка дозволяє все це передавати на площину. Його картини ідейно насичені. В них передана любов до природи і навколишнього світу.

Поглянувши на зображення двох закоханих, які стоять у передвечірніх сутінках, ми не бачимо чітких виразних ліній їх облич, але цілком зрозумілою є широка дорога, яка постає перед ними в майбутньому.

Дмитро малює не лише фарбами й чорнилом, а й використовує аплікацію - шматочки картону та тканин, які потім приклеює і отримує цілком чітке і зрозуміле зображення квітів, дерев, будинків.

Малюючи картини, художник їх міцно утримує своїм внутрішнім баченням, не порушуючи цілісності та не допускаючи зіткнення двох зображень.

Довідка. Дмитро Дідоренко народився в м. Харкові 17 грудня 1967р. Після служби в совєтській армії, з 1988 р. навчався в Харківському художньо-промисловому інституті на спеціальності «Художнє конструювання». В техніці акварелі виконав міські пейзажі,
вул. Харкова, Євпаторії, Гурзуфу, Ялти тощо. До 1991р. було створено близько 700 робіт.

8 червня 1991р. під час проведення сьомої експедиції по захороненню залишків воїнів, убитих під час совєтсько-фашиської війни і по очищенню території від вибухонебезпечних предметів, Дмитро підірвався на німецькі міні, отримав тяжке поранення і повну втрату зору.

Після цієї страшної трагедії художник зумів створити 360 картин в сліпу. Зараз є лауреатом премії А. І. Куїнджі, і дипломантом багатьох конкурсів. Картини Дмитра Дідоренка знайшли своє місце в 19 країнах світу. Його ім’я занесено в «Енциклопедію сучасної України».  


 

comments powered by HyperComments