Людна, яка започаткувала 33 українські школи в Австралії

Жанна Титаренко   |  Четвер, 4 березня 2010, 20:30
Сьогодні, 4 березня в харківському літературному музеї відбувся вечір-спогад «Великий українець Австралії», присвячений колишньому харків'янину, письменнику і мемуаристу, організатору українського культурного життя у далекій Австралії Дмитру Нитченку (Чубу) з нагоди 105-ї річниці від дня його народження.
Людна, яка започаткувала 33 українські школи в Австралії

У вечорі берали участь письменники, науковці, журналісти Віктор Бойко, Ольга Бондар, Володимир Калашник, Володимир Науменко, Леонід Тома, Тетяна Терещенкова, В'ячеслав Романовський та ін. Вечір вів поет Анатолій Перерва.


Найбільше уваги було приділено біографії нашого українського поета, який до початку періоду, що зветься «Розстріляне Відродження», встиг виїхати до далекої Австралії. Дмитро Нитченко не лише зміг зберегти в собі мову та культурні традиції, а й примножив їх та поширив серед української діаспори.

Багато з цих, вищезгаданих людей, особисто зустрічалися і спілкувалися з Дмитром Нитченком, коли той після здобуття незалежності Україною приїздив до Харкова. Вони розповідали про нього як про друга та про творця відродження українського життя у Харкові і в усьому світі.

З особливим захопленням згадували його листи. Епістолярний стиль Дмитра Нитченка відомий далеко за межами України. В листах він вбачав літературне мистецтво і писав у них крім подій свої думки, враження і переживання.

Відомо, що Дмитро Нитченко довго листувався з Докією Гуменною, яка проживала на той час в Канаді. Таким чином він налагоджував культурно-мовні зв’язки з українцями в усьому світі. Та висилав не лише листи, а й книги, журнали. Його донька Леся допомагала коштами, та й зараз вона пересилає до України книги. Навіть у маленьке село, біля якого колись мешкав її тато, Леся переслала стільки книг, що їх там, у маленькій шкільній бібліотеці набагато більше ніж у літературному музеї Харкова.

Ось яким чином треба поважати своїх батьків і свою приналежність до рідної нації! Саме завдяки таким людям існує наша мова і культура. Дмитро Нитченко ніколи ні в житті, ні в своїй творчості не був песимістом. Його позитивна енергетика виливалась у теплі вірші і листи, у любов до людей і України. Сумував трішки лише в суботу і неділю, бо в ці дні в Австралії не працювала пошта.

Для нас, нащадків залишились не лише книги, журнали та листи, а й почуття того, що наша багатомільйонна нація сильна, має свою досконалу і мелодійну мову, одну з найдревніших в Європі культуру і повне право на незалежне існування. Дмитро Нитченко зумів написати листа в майбутне, нам нащадкам, а на історичну і культурну спадщину мають право всі і відмовлятись від неї є великим гріхом.



 

comments powered by HyperComments