Харків'яни шукали юні таланти
9-го квітня в Українському культурному центрі «Юність» о 15.00 відбувся фестиваль «Молода поезія». Його з 1995 року проводить Управління в справах сім’ї та молоді Харківської облдержадміністрації разом зі Спілкою письменників України в рамках «Декади творчої молоді».
За правилами, конкурсанти повинні були мати вік від 14 до 35-ти років. Кожен з них мав можливість вийти на сцену і прочитати два власні вірші, а компетентне журі у складі 3-х осіб мусило оцінити учасників і винести вердикт кожному щодо подальшої участі у поетичному семінарі, що відбудеться 22 травня у гімназії № 53. Але цього разу на сцену читати власні твори піднімалися і дівчатка початкових класів зі своїми першими поетичними спробами, що присвячені котикам, собачкам та іншим домашнім улюбленцям, і поважного віку дідусь із пристрасними рядками про кохання, на якому тримається світ. Та не тільки вірші! Молоді прозаїки також презентували уривки своїх творів. Контраст відчувався не тільки у віці учасників (як можна порівнювати вірші дітей та дорослих?!), різним був, звісно, і рівень підготовки. Добра половина молодих авторів піддалася жорсткій критиці з боку заангажованих Харківських літераторів.
Згідно з положенням про конкурс, засновники ставили перед собою благородну мету: сприяти творчому зростанню здібної молоді в галузі художньої літератури, виявляти, відзначати і підтримувати молодих письменників Харківської області. З року в рік такі огляди увінчуються виданням щорічного літературно-художнього альманаху “Левада” і серії книг молодих авторів “Молода Слобожанщина”. Все це чудово і похвально, але є одна прикрість. Як стало помітно в ході фестивалю, організатори готувалися до нього без особливого ентузіазму.
Ми стали не просто свідками, а відчули весь процес на власній шкурі, бо також взяли участь у конкурсі. Емоційний стан був відповідним.
Анастасія Альошичева: «Хвилювання перед виступом, звичайно, було присутнє. Але, стоячи на сцені, я побачила усмішки глядачів і розслабилася. Все пройшло досить гарно, і в кінці я почула своє прізвище серед тих, хто проходить далі. Але не про це хочеться сказати. Загалом розчарувала організація заходу. «Фестиваль» мав одну назву, все інше було схоже на якесь дворове збіговисько. З самого початку журі вийшли на сцену, навіть не представивши одне одного та почали не з привітань, а з слів про технічні умови конкурсу і подальшої подачі матеріалів юних поетів у Спілку письменників. Залишалося ламати голову, хто ж з них хто.»
Наприкінці ми дізналися, що це були харківські поети: Віктор Степанович Бойко, Ілля Ріссінберг та Ольга Степанівна Тараненко, які входять до цієї самої Спілки та керують літературними студіями Харкова. Нажаль, на свято навіть натяку не було – музика відсутня зовсім, авторам не сказали банальне «Дякуємо за участь!» чи «Вибрати найкращих із вас було важко…», а поважні члени журі сиділи на стільцях і робили записи на колінах. Поетичний концерт складався з 2-х відділень, і після кожного шановні судді виходили на сцену, яку, до речі, навіть не помили, і підводили підсумки. Під час їх промов було помітно, як сильно вони цінують власну думку і як зневажливо ставляться до самих учасників. Віктор Бойко намагався процитувати рядки з витворів молоді, але, досить-таки необачно. Словосполучення «мова солов’їна» було висміяно, а також прозвучала думка, що вірші про любов набридли, адже вона не летить у зал. Як же не летить? А навіщо ж тоді взагалі поезія?
Щоб похвалити одного з учасників, його було поетично порівняно із люстрою в «цьому залі». Самі ж члени журі робили неабиякі помилки у своїй мові, особливо харківський поет Ілля Ріссінберг, який зауважив одному з учасників, що в останнього «відсутня потенція думки»… Після завершення фестивалю до поета підійшла вчителька, російський філолог однієї з харківських шкіл, і поставила коректне питання щодо його поведінки і мови. Визнаний поет, інтелігент і культурна людина, нагадав своїм вчинком ображену дитинку, тому що з криками «Вы ничего не знаете о русской филологии!» кинувся геть… Одразу ж пригадується відома фраза: «А судьи кто?»
