Міська влада та етно-фестиваль «Печенізьке поле»

Жанна Титаренко  |  Понеділок, 13 вересня 2010, 00:23
Помалювавши трішки пензликом на великому паперовому полотні Геннадій Кернес та Михайло Добкін спробували позмагатися з казковими героями у номінації: хто гучніше і краще посвистить. На думку глядачів, найкраще справився із завданням Добкін.
Міська влада та етно-фестиваль «Печенізьке поле»

Геннадій Кернес час від часу почухуючи пальцем між передніми зубами споглядав на виконавців українського етнічного танцю.

Казкового героя представники міської влади пересвистіли в кілька разів.

Крім того, пан Кернес був одягнений не дуже формально: кросівки, сині джинси, вгорі – коричневий піджак.

Представники міської влади нагородили призами і грамотами майстрів народної творчості, але найбільші грошові нагороди дісталися дизайнерам фестивалю.

Екран, на фоні якого виступали митці співу, гри і танцю, час від часу змінювали анімаційні зображення. У деяких випадках, вони дійсно вписувалися за темою і мали нормальний естетичний вигляд, але було й таке, що навпаки відштовхувало глядача від української етнічної культури.

Під час виступу київських бандуристів, на екрані, що стояв за спинами виконавців, показували мультик. Карикатурний лелека брав у лапи гніздо і летів разом із ним угору. Потім знову сідав разом із гніздом, на дах будинку. Але насправді, жоден птах, коли кудись летить, не забирає з собою гніздо. Маячні низькопробні зображення змінювалися карикатурними дівчатами в національних костюмах, де навіть пропорції тіла не завжди були витриманими. Крутилися якісь будинки то навколо людей, то вже навколо лелеки…
За таке знущання над лелекою і дівчатами в національних костюмах, представники міської влади нагородили дизайнерів грошовою премією в розмірі 5 тисяч гривень.

Гостей на фестивалі було багато. Але приїхати зуміли не всі. На автостанції, що знаходиться біля станції метро Пролетарська, автобусів додаткових не дали. Люди годинами стояли в чергах. Дехто не витримував і здавав квитки назад у касу. Рейсові автобуси курсували з Харкова до села Печеніги, відмовившись від постійного маршруту. Ті люди, яким треба було їхати далі від місця проведення фестивалю, були змушені іти пішки, або добиратися іншим транспортом.  
 

Прекрасні гончарні вироби. Справжня майстерність. Люди, які займаються подібним промислом теж потребують підтримки з боку влади, але, на жаль, не завжди її отримують.  

comments powered by HyperComments