ХТО І ЧОМУ НАВЧАЄ НАШИХ ДІТЕЙ?..
28 жовтня, прямуючи від станції метро «Наукова» по вулиці Серповій до меблевої крамниці, я звернула увагу на вельми цікавий напис. На огорожі стадіону біля головного входу ХНУРЕ великими червоними літерами було написано: «ДЮМИН ВЗЯТОЧНИК»… Я зупинилася на хвилину, щоб перетравити побачене та дістати фотоапарат. Як з’ясувалося, напис привернув не лише мою увагу. Біля огорожі стадіону «від душі» реготала група студентів. Молоді люди жваво щось обговорювали та передавали по колу мобільний телефон, який, імовірно, містив фото чи відео цієї «цікавинки».
Зробивши фото, я підійшла до гурту. Оскільки сама випускалася з вишу у недалекому минулому, бар’єру в спілкуванні я спочатку не відчула. На моє питання, хто такий Дюмін, я почула відповідь: «Завідувач нашої кафедри українознавства!» Не хочу передавати всі ті епітети, якими «нагородили» цю людину студенти. Скажу лише, що більша їх частина не може бути надрукована з етичних міркувань. На питання, чи відповідає напис дійсності, побачила переконливе кивання головами. Один хлопчина з гурту крізь сміх прохопився: «Це ще й не найгірше з того, що він робить!» Тут мені вже стало дуже цікаво… Питаю: «А що ж найцікавіше?..»
«А Вам воно навіщо?» – відповіла одна з дівчат. Довелося зізнатися: «Я журналіст, тому мене завжди такі речі цікавлять». Після цих слів натовп студентів біля «цікавинки» неначе вітром здуло. Обмірковуючи побачене і почуте, я пішла далі в напрямку крамниці. Ще не дійшовши кінцевого пункту моєї мандрівки, побачила ще більшу «цікавинку»… На великій огорожі біля меблевої крамниці декілька разів було виведено тим самим червоним балоном: «ДЮМИН ВЗЯТОЧНИК»…
Ці написи зібрали ще більший гурт студентів. На більш далекій відстані стояло кілька людей середнього віку, які час від часу кидали в’їдливі посмішки у бік написів. Імовірно, викладачі. Пам’ятаючи реакцію студентів на мою першу спробу з ними заговорити, я не наважилася це повторювати у присутності викладачів. Натомість зайшла до крамниці й почала без особливого поспіху прицінюватися до офісних крісел. А ж раптом позаду себе побачила одного з хлопців, які реготали біля першого напису. «Ти часом не хочеш зі мною поговорити про ті написи?» – запитую. «А якщо ми поговоримо, Ви мене не викажете? Я просто не хочу, щоб мене за це відрахували…». Розповідь студента Сашка (так він представився) перевершила всі мої сподівання.
Виявилося, що дії завідувача кафедри українознавства викликали, починаючи з лютого місяця, цілу низку скандалів у ХНУРЕ. Протягом цього часу на нього надійшло кількадесят скарг від студентів і навіть викладачів з кафедри українознавства (!) Приводом до цього шквалу громадського обурення стало начебто побиття паном Дюміним однієї зі своїх підлеглих… За словами Сашка, у скаргах також фігурували знущання над студентами та приниження студентів-іноземців. Повірити у те, що згадані факти мають місце в одному з кращих вишів мого рідного міста я просто не могла: «І що, він далі працює у ХНУРЕ?» «Так», – відповів Сашко. Я подякувала за розмову, взяла адресу електронної пошти хлопця, запитала як пройти на кафедру українознавства і вирішила спробувати своїми очима побачити її «уславленого» завідувача...
Піднімаючись сходами на 6-ий поверх певного корпусу ХНУРЕ, ще на 4-му поверсі почула відгомін якоїсь жахливої сварки на підвищених тонах. Коли я дійшла до 5-го поверху, мене ледь не збила з ніг дівчина приблизно мого віку, яка зі швидкістю реактивного винищувача і з тваринним страхом в очах мчала з 6-го поверху донизу... Зупинити її для розмови було просто неможливо. Побачивши таку картину, я вирішила не підійматись на 6-ий поверх. Перед виходом назовні спробувала дещо дізнатись у чергового охоронця. Діяти треба було обережно: «Вибачте, що звертаюсь, але не могли б Ви мені сказати кілька слів про кафедру українознавства? Я за освітою філолог, шукаю зараз роботу… Хотіла спитати на тій кафедрі, чи не потрібні їм викладачі з української мови, але схоже, що там зараз не до мене…». Чоловік подивився на мене як на пацієнтку лікарні для психічно хворих. «Я б не радив туди влаштовуватися. Там щороку звільняється більше половини складу викладачів. І це не просто так». – процідив крізь зуби охоронець. Натомість увечері я дуже продуктивно поспілкувалася з Сашком.
Студент прислав мені фото кабінету пана Дюміна, на дверях якого висів плакат з написом: «Расист не имеет права преподавать!», а також наліпка з емблемою студентської профспілки. Але по-справжньому мене вразили відгуки про завідувача кафедри українознавства ХНУРЕ теперішніх і колишніх студентів на сайтах: http://www.kharkovforum.com та http://www.univerlife.com/ . На останньому сайті студенти давали оцінку панові Дюміну по 5-бальній шкалі за низкою характеристик. І що ж ми бачимо? Знання предметів – 1.94, ставлення до хабарів – 3.56, почуття гумору – 1.5, вимогливість – 4.5, ставлення до студентів – 0.75 (!). За цими ж характеристиками на сайті визначено загальну характеристику викладача: «Не дуже гарний фахівець, не проти підзаробити, рідко посміхається, вимагає добряче, зазвичай різкий та недоброзичливий».
З багатьох непривабливих коментарів особливо запам’ятався один: «…після того як послухаєш, що він говорить, починаєш ненавидіти українську мову, а якщо витримаєш його пари, будеш думати й розмовляти тільки російською». «Приїхали»… Я вважаю себе патріоткою України, шаную українську мову й культуру, завжди вважала патріотичне виховання невід’ємною складовою формування світоглядно здорового молодого покоління... Однак, керівник кафедри українознавства ХНУРЕ, схоже, все розуміє дещо «інакше». Боюсь навіть уявити, ЯКИХ громадян можна «виховати» в такий спосіб…
Наступного дня я знову з пішла вибирати собі офісне крісло, яке не змогла купити 28 жовтня. Але написів, які привернули мою увагу, вже не було. Сліду навіть не залишилось. Утім, навряд чи така «цікавинка» зникне з пам’яті та свідомості студентів і викладачів ХНУРЕ. Сьогодні точиться дуже багато розмов про те, що ми успішно наближаємо вітчизняну систему освіти до «європейських стандартів»… Але про які «європейські стандарти» можна говорити, коли деякі з наших викладачів дозволяють собі вчинки, які ставлять нас в один ряд з найвідсталішими «банановими республіками»?..
Впровадження «європейських стандартів» освіти – це добре. Але я вважаю, що починати варто з ДОТРИМАННЯ наявних вітчизняних стандартів освіти чи принаймні елементарних норм людської моралі…
