Тяжка праця робітників житлово-комунального господарства або за що ми їм сплачуємо
Збираючись на роботу я виглядаю у вікно, задаючи собі вічне дівоче питання: що б мені сьогодні вдягнути? На термометрі трохи менше ніж п`ятнадцять градусів. Тепло. Різнокольорове листя падає на землю, йде невеличкий дощик. Якби я жила в центрі міста, я б, мабуть, вдягла кросівки, але я мешкаю трохи далі й тому взую чоботи на платформі.
Ви, напевно, подумаєте: «Що за проблеми? Всім відомо, що в Харкові дуже класні дороги, адже на їх ремонт місцевою владою було виділено достатньо коштів. Про це кожен міг прочитати у передвиборній програмі нашого мера. До того ж, наш бувший мер є власником заводу з виробництва асфальту».
Вступати в дискусію з читачем не буду й не хочу. Можливо, десь щось і робиться, наприклад, на Вашому подвір`ї. Замість цього пропоную подивитися на такий собі романтичний пейзаж, який я бачу кожного дня протягом майже цілого року.
(Де гроші, Зін?)
Як бачите, дороги не ремонтувалися тут більш ніж тридцять років. Про пішохідні тротуари навіть можна не давати жодних коментарів, хоча вони є невід`ємною частиною дороги, тому повинні обов`язково ремонтуватися разом із нею. Чомусь про це забувають або роблять це навмисно, вочевидь вважаючи, що наші пенсіонери, школярі та усі інші люди, які не мають автомобілів, вміють літати, як птахи. От у центрі міста ремонтні роботи йдуть постійно й чомусь завжди на одних і тих же самих місцях, особливо взимку, коли працівники житлово-комунального господарства отримують найбільше грошей. Звісно, кожен харків`янин бажає бачити своє рідне місто чистим та красивим. Мабуть, саме тому кожної осені комунальники завзято висаджують квіти. Напевно, їм дуже подобається дивитися на «осени поздней цветы запоздалые».
Попереду зима. Цікаво, на що ще будуть витрачені народні кошти. На ганебний ямочний ремонт, або на Новорічний концерт на Майдані? Чи будуть і цього року старенькі бабусі сидіти в черзі в травмопункті під час ожеледиці або просто помруть вдома не маючи грошей на лікування? До речі, Ви часом не знаєте, скільки українців ходять у постійно мокрих чоботях та шкарпетках або мають хронічні застудні захворювання завдяки калюжам, які держслужбовці чомусь не помічають? Пам`ятаєте, скільки людина, яка отримує прожитковий мінімум, може купити собі за десяток років пар взуття самої мерзенної якості? Усім відомо, що найпростіші гумові чоботи зараз коштують стільки, що здається, що їх особисто вручну пошив Маноло Бланік та зробив у них підкладку з норки.
Хтось казав: «Нам здесь жить». Ну так живіть. Дайте народу нове житло, а самі переїжджайте в старі хрущоби. Може, хоч тоді Ви проконтролюєте якість роботи жилкомсервісу. Кожен харків`янин може взяти своє свідоцтво про право власності на житло і подивитися внизу аркуша, скільки воно коштує у графі «відновна вартість на момент приватизації». Ви будете реготати, тому що там написано декілька гривень (до десяти) та декілька копійок. І зовсім неважливо, що з покупців житла деруть нереальні гроші. Воно все одно залишиться мотлохом з гнилими комунікаціями, дірявими дахами, пліснявою, мокрими підвалами та смердючими під`їздами з розбитими вікнами й поштовими скриньками.
Чи відомо Вам, на що витрачаються гроші, які ми сплачуємо за квартиру? Хтось казав, що на прибирання прибудинкової території та на благоустрій міста. Але я брехати не буду, тому що не знаю. Напишіть, якщо маєте відповідь.
