Ігор Розсоха: «Тут йде мова про співпрацю міліції з сепаратистами. Це державна зрада, співучасть у злочині, а не бездіяльність»

6-7 квітня, як і раніше, під час вуличних сутичок міліція була фактично бездіяльною. Чому це  так сталося?

Я не сказав би, що бездіяльною. Я б сказав, що вона фактично сприяла сепаратистам. Так само, як під час захоплення адміністрації. Хоча це не було захопленням в прямому розумінні цього слова. Це була здача міліцією будівлі сепаратистам. Адже та купка, яка там була, не змогла б нічого вдіяти проти міліції, навіть якщо вона там просто стояла. Це продовження подій 6 квітня, коли міліція брала участь у знущаннях над нашими хлопцями. Коли їх примусили повзти на колінах. І міліція заставляла їх це робити разом зі сепаратистами. Тому тут йде мова про співпрацю міліції з сепаратистами. Це державна зрада, співучасть у злочині, а не бездіяльність.

Чи будуть вони покарані? Що їх взагалі очікує?

На сьогодні це питання не до нас. Є уряд України. Є міністр. Є Верховна Рада. Є врешті-решт київський Майдан. Мені здається, що наші київські друзі забули про люстрацію конкретних ворогів України, зокрема тут, на Сході. А події, що тут відбуваються, несуть загрозу нашій державі. Я думаю, що можна назвати прізвище однієї особи, яка стоїть за всіма цими подіями в Харкові. Так само як Луганську за цим всім стоїть Єфремов, в Донецьку – Ахметов, а в нас – Кернес. Немає жодних сумнівів в тому, що міліція, особливо міська, фактично і досі ним керована. Всі керівники міліції свого часу призначалися через співбесіду з Кернесом. Це очевидна причина того, що тут відбувається. І нехай він особисто не підтримує гасла повного сепаратизму, але всі його розмови про федералізацію. А це, фактично, підтримка сепаратистів. Тому що без сприяння Кернеса і міліції вони тут нічого не змогли б зробити.

Які заходи будуть вжиті, щоб не допустити нових вуличних зіткнень, а отже – і нових жертв?

Це не тільки від нас залежить. Ми і так намагалися та намагаємося уникати таких зіткнень. Потрібно старатися зменшити їх вірогідність, наскільки це для нас можливо. Хоча всі знають, що коли ми кличемо людей на мітинги, то завжди наші колорадські друзі паралельно збирають свої. Тому можливості для провокацій в них будуть завжди. Як то кажуть: свиня багнюку знайде. Якщо ми щось робимо в Харкові, то, відповідно, ми можемо зіткнутися з провокаціями російських сепаратистів. Я думаю, що нам слід більше думати про власну самооборону. Тому що досвід сусідніх регіонів показує: де сильна самооборона, як, наприклад, в Запоріжжі, там подібних інцидентів просто не буває. Вона силовим шляхом забезпечує порядок і придушує сепаратизм. Той же Миколаїв довів, що з сепаратистами, щоб до них дійшло, розмовляти не потрібно.

Ми багато зусиль віддали тому, що вели з ними переговори і намагалися якось домовлятися. І чого ми досягли? З поміркованою частиною федералістів, людей з менш засмічених мозком, ми якось домовилися. Але керівництво там захопили особи, з якими безнадійно про що-небудь говорити. Адже їх позиція принципово не припускає будь-якого компромісу. Вони хочуть в Росію. Вони в принципі не бажають України. Більше того – вони отримують гроші з Росії. Це конкретне фінансування від російських спецслужб.

Якщо говорити про тих осіб, які все це підтримують, то я назвав би їх «радянськими патріотами». Це гірше ніж російські. Тому що російському патріоту можна вказати на реальну Росію. А ці люди вірять в Радянський Союз. Якого навіть не існувало в тому вигляді, в який вони вірять. Це міф. А ці люди, особливо пенсійного віку, вони в принципі не хочуть нічого чути. Але їх не так вже багато і не вони складають основу того агресивного натовпу. Бо агресивний натовп – це люди, найняті за гроші. Це зрозуміло абсолютно чітко. Тут великий привіт від Геннадія Адольфовича.

На які дії з боку харківської влади можуть розраховувати харків’яни в зв’язку з останніми подіями?

Зараз всі маски скинуто. Можна згадати те, що казав Кернес у Донецьку на нараді з Яценюком. Він вимагав повернути російські канали на телебачення, бо вони, бачите, «об’єднують харків’ян». У нього така сама позиція як у Ахметова, який відверто керує гаслами озброєних донецьких заколотників. Тобто, тут йдеться мова про заколот, у якого три чіткі керівника – Ахметов, Єфремов і Кернес. І доки ці заколотники будуть на свободі, говорити про заспокоєння сходу України нереально. Якщо ці троє будуть за гратами – де і подінеться цей сепаратизм? Без їхніх грошей нічого не буде. Так само і без їх структур, який забезпечують російський вплив. Тут не потрібно перебільшувати сили російських спецслужб. Вони: а) ліниві, б) непрофесійні. І надзвичайно корумповані. Я досить багато про це знаю. Тому з одними російськими спецслужбами навіть наші українські впорались би давно. Навіть в своєму нинішньому напівзруйнованому стані.

Яка кадрова політика відбувається зараз в харківській облдержадміністрації, зокрема в сфері політики і культури?

Хаотична. Але це залежить не скільки від облдержадміністрації, а скільки від київського уряду. Я вважаю досить непродуманими деякі призначення. Мені подобається наш губернатор. А от на рівні деяких його заступників… Я думаю, що на сьогодні ефективна вертикаль влади ще не відбудована. А тому будемо сподіватися, що деякі кадрові  помилки будуть виправлені. Зараз важко про щось говорити. Ключові посади не призначені. Я вже не кажу про те, що сам розподіл обов’язків трьох заступників Балути вкрай примхливий.

Які будуть вжиті заходи, щоб не допустити подальшого захоплення державних приміщень та культурних установ?

Найкращий захід, який одразу дав ефективний результат – це арешт і тримання під вартою головних ватажків сепаратистів. Після арешту і звільнення облдержадміністрації від тих 60 чоловік в Харкові стало легше дихати. Якби ще штук 200 затримати, то в Харкові про сепаратизм просто забули. Знову стало б вільно ходити, дихати,  працювати. Я не думаю, що компроміс – завжди найкраща політика. Особливо з тими людьми, які в принципі самі не визнають жодних компромісів. Я думаю, ми, особливо в Донецьку та Луганську, зайшли далеко за межі припустимої толерантності. Інколи держава має використовувати силу і показувати свою сутність як апарат насильства. Це той самий випадок.

Як, на вашу думку, змінилися за ці чотири місяці суспільні настрої в Харкові? Чи став він більш патріотичним?

Думаю що так. Але я сказав би інакше: Харків замислився над деякими глобальними речами, які раніше людям просто не приходили в голову. Завдяки Путіну люди змушені були зробити певний внутрішній вибір. Це результат перш за все зовнішнього тиску. Але він призвів до несподіваних для пана Путіна наслідків. Переважна більшість харків’ян зробила свій вибір в користь України. Можна сказати, що серед людей відбувся ще один референдум або плебісцит.