Харківські літератори попрощалися з Василем Боровим
Василь Боровий помер 13 листопада на 91-му році життя. Провести в останню путь поета прийшли його рідні, друзі та товариші. Вони згадували, якою непересічною особистістю був Василь Боровий, яке нелегке життя прожив і скільки він встиг зробити для української літератури.
«Я хочу сказати що Василь Боровий – це людина селянського коріння, – розповіла письменниця та поетеса Віра Чугунова, – чиста душею, чиста серцем. Рідко такі люди бувають. Щоб прожити неймовірно тяжке життя з неймовірними випробуваннями і залишитися з такою чистотою в душі. І з отаким баченням світу, шуканням в ньому тепла та його знаходженням, вмінням його подарувати. А людина така м‘яка… Дуже м‘яким Василь Іванович був. М‘яким серцем, дуже відкритим. Але водночас він був людиною, яку не можна зламати. Це як от польовий квіт. Його не можна затоптати та знищити. І от такий Василь Іванович. Є люди, які беруть гординею, якоюсь силою, вмінням бути нагорі. А у Василя Івановича було скільки природної сили та цілісності, йому це Господь дав. Він лишив нам безумовно великі скарби. І дай Бог щоб ті покоління, які прийдуть, були здатні це оцінити, взяти в душу ці прекрасні вірші, ліричні, філософські. Спадщину Василя Івановича, я так гадаю, ще будуть збирати, перевидавати, структурувати. Царство йому небесне».
«У Василя Борового були десятиліття застою, коли поезії писалися, але книги не виходили, – згадувала Ніна Супруненко, заслужена діячка мистецтв України, – і одного разу, коли я була у Спілці письменників, мені сказали що вийшла його книга після дуже великого проміжку часу. Тоді я привезла йому перші кілька примірників. Це була така радість! Я не можу передати. Людина відчула, що вона потрібна, що її поезії читають, що її видають в Києві. І на другий день він приходить до мене на роботу, приносить мені лимон і пачку печива. Йому настільки хотілося чимось віддячити. Після чого ми весь час дружили і він говорив, що я його ластівочка, яка йому принесла весну».
Василя Борового поховали в його рідному селищі Жихорі.
Біографічна довідка: Василь Боровий народився 27 вересня 1923 року. У 1947 році був засуджений «за антирадянську агітацію та буржуазний націоналізм», а фактично – за вірші про Голодомор 1933 року, надруковані в газеті «Нова Україна». Покарання відбував довгі 10 років на Крайній Півночі Росії, в метанових шахтах Каєркана.
В 1965 року вступив в Спілку письменників, але в 1973 його було звідти виключено. Тільки в 1990-му році членство в Спілці було поновлено. Автор поетичних збірок «Березнева земля», «Розмова з флейтою», «Жито – життя», «Зелений парус літа», «Багряне серце землі», «Полинова сага», «Свято гори», книжки публіцистики «В аркані Каєркана».Лауреат літературних премій імені В. Мисика та імені Павла Тичини.
