З Україною у серці (в пам’ять вірного сина України Столяркова В.А.)
СТОЛЯРКОВ Володимир Аркадійович, народився 7 травня 1949 р., в.м. Воркута, Комі АССР в совецькому концтаборі, де його мати, Коханська Галина Степанівна, 1926 р.н., (при арешті, для конспірації, назвалася Бульбан Ярославою Петрівною), за рішенням ВТ (військового трибуналу) військ НКВД Волинськ. обл., відбувала покарання за ст. 54-1, 54-2 КК УРСР у вигляді 15 років каторжних робіт з позбавленням прав на 5 років та з конфіскацією майна.
Таке покарання вона отримала за участь в партизанській боротьбі за свободу і незалежність України у складі молодіжної організації УПА на території Волинської області, де вона була керівником окружної розвідки Волинського краю юнацької сітки.
Коханська Г.С. покарання відбувала в каторжних концтаборах вугільних шахт Воркути, де зустрілася з батьком Столяркова В.А. Столярковим Аркадієм Сергійовичем, військовим льотчиком-винищувачем, який відбував покарання там же, за те що, після повітряного бою з фашистськими літаками 4.08. 1944 р., врятувавшись з-під підбитого літака, пораненим, у непритомному стані попав в полон до німців, що інкримінувалося як «ізмєна Родінє».
Вся родина матері п. Столяркова В.А. Коханської Г.С. (Бульбан Я.П.) брала активну участь у протидії тоталітарним режимам комуністичного СРСР і гітлерівської Німеччини та панської Польщі. І стали їх жертвами в цій боротьбі.
23 червня 1941 р. перед втечею від наступаючих німецьких військ совєцьким НКВД в Луцькій тюрмі було розстріляно понад 2 тисячі людей української інтелігенції, арештованих після встановлення тут радянської влади у вересені 1939 р. В їх числі був й рідний дід Столяркова В.А. по матері Коханський Степан Семенович, 1892 р.н., активний діяч української інтелігенції, «Просвіти» на Волині.
Рідний брат матері Столяркова В.А., Іван Степанович Коханський, відбував покарання в польських концтаборах за захист українського народу та української церкви.
Коханський Іван ( псевдо «Денис»), син Степана та Ганни (20.07. 1910 р.н., м. Володимир-Волинський Волинської обл.), член ОУН, в 1929 р. організаційний референт Волинської округи ОУН (від 11.12. 1935 р.), Повітовий провідник ОУН Володимирщини (1936р.). З групою активістів членів УВО Польщі був заарештований польською Дефензивою 10.10. 1936 р., за участь в національно-визвольній боротьбі українського народу й засуджений до страти, але зусиллями патріотичних юристів на чолі зі Степаном Шухевічем, рідним братом Романа Шухевіча, смертну кару їм було замінено на довічне ув’язнення в каторжній тюрмі «Берези Картузської».
Після наступних судових апеляцій Івану було зведено термін покарання до 7 років. Під час допитів в Дефензиві зазнав тортур, йому було пошкоджено нирки та легені. Його тримали в каторжних тюрмах (Тарнова, Равіча, Сєдльце) у надзвичайно важких умовах. На додачу до всього він захворів на туберкульоз.
Після окупації Польщі військами гітлерівської Німеччини і сталінського СРСР політичних в’язнів було звільнено й Коханський Іван вийшов на волю, повернувся додому й невдовзі помер од цієї хвороби на початку 1941 року.
Бабця Столяркова В.А. по матері Коханська Тетяна Лукашівна, 1897 р.н. була адміністратором шпиталю масиву (Січ) Свинарських лісів. Заарештована НКВД 5 травня 1949 р. та засуджена на 15 років позбавлення волі, амністована й реабілітована в серпні 1956 р. Померла у 1978 році.
Про життя та патріотичну діяльність матері Столяркова В.А. та славної пам’яті її родини ‑діда, бабці, дядька Столяркова В.А. ‑борців за свободу і незалежність України розповідається в книзі «З Україною в серці», виданій в Торонто( Канада, 2007р. , вид-во «Літопис УПА»).
У травні 1951 р. в 2-хрічному віці Столяркова В.А. органами НКВД було забрано від матері Коханської Г.С. (Бульбан Я.П.), політичної каторжанки, й під прізвищем Бульбан В.А. поміщено для утримання й виховання в будинок дитини №1 м. Набєрєжниє Чєлни, що знаходився в системі НКВД СРСР, призначений для «спецконтингенту» (дітей «врагов народа»). Звідси, після загадково-виниклої в дитбудинку пожежі, в числі дітей, яким вдалося врятуватися, Столярков (Бульбан) В.А. був переведений 24 вересня 1953 р. до Єлабужського дитбудинку №40 Татарської АРСР, де перебував до 25.08. 1955 р. Столярков В.А. згадував, що в цих дітей постійно брали донорську кров, а також проводили медичні експерименти, внаслідок одного з них частина дітей (13 осіб) отримали якісь уколи (прививки) й померли.
У всіх цих дитячих закладах Столярков В.А. перебував у повній ізоляції від матері та родичів і числився під конспіративним прізвищем своєї матері Бульбан Я.П. до 10.02. 1969 р., коли в установленому законом порядку змінив це прізвище на прізвище свого батька Столяркова Аркадія Сергійовича.
З серпня 1955 р. Столяркова В.А. забрала з дитбудинку рідна сестра його матері. Він перебував на її утриманні та вихованні. 1956 р. його мати Коханська Г.С. (Бульбан Я.П.) була амністована й реабілітована. 1992 року мати Столяркова В.А. (Коханська Г.С.) в законному порядку відновила своє справжнє прізвище Коханської Галини Степанівни замість названого під час арешту прізвища Бульбан Я.П., під яким вона перебувала до того часу.
З 9.01. 1961 р. по 20.06. 1964 р. Столярков В.А. перебував у Луцькій середній школі – інтернаті
1964 -1966 р.р. –навчався у ПТУ-18 (нині ПТУ-2) м. Луцьк, Волинськ. обл., по закінченню якого отримав атестат з відзнакою за спеціальністю столяра.
1968 - 1972 р.р.‑навчався у Першому Харківському Індустріально-педагогічному технікумі, за спеціальністю «Технік –будівельник», майстер виробничого навчання.
З 1966 р. працював столяром у Виробничому комбінаті управління кінофікації.
1972 -1975 р.р. – працював майстром на будівництві Камського автомобільного комплексу заводів великовантажних автомобілів.
1975 - 1978 р.р. – працював у Харківському Домобудівному комбінаті №1, майстром в УМТОК збірного залізобетону.
1978 - 1992 р.р. – працював в інституті «ПромБудДІПроект» - техніком, ст. техніком, архітектором, одночасно вчився заочно у Харківському інженерно-будівельному інституті, який закінчив в 1989р за спеціальністю «Інженер-будівельник».
З 1992 р. по 1999 р. – працював у різних малих приватних підприємствах столяром, начальником столярного цеху.
З 1999 р. по сьогодення працює на ПАТ (ЗАТ) «Харківській інструментальний завод» столяром, інженером по нагляду за будівлями і спорудами, начальником відділу охорони праці
На пенсію вийшов з 2009 року, але продовжував підробляти на проживання на ПАТ «Харківський Інструментальний завод».
Cлід також додати, що останні 15 років п. Столярков В.А. мав явні візуальні ознаки інвалідності – скрюченність пальців і кістей рук з явними обмеженнями їх функціонування, виразку шлунку та ынші проблеми зі здоров’ям.
Будучи членом сім’ї політичнорепресованих, за обставинами свого народження в концтаборі і перебування в концтаборі до дворічного віку, а далі перебування в ізольованих «спецучрєждєніях» НКВД до 1955 року Столярков В.А. фактично був безпосередньою жертвою політичних репресій тоталітарного режиму
Крім того на соціальне становище і життєвий шлях Столяркова В.А. увесь час негативно впливала тодішня політична атмосфера в СРСР, за якої члени сім’ї репресованих «врагов народа» ‑ жертв політичних репресій перебували під спеціальним контролем спецслужб, обмежувалися в громадянських політичних правах, в кар’єрному та творчому рості, тобто і з цього боку такі люди, як зокрема Столярков В.А. все своє життя аж до розвалу СРСР і комуністичного режиму залишалися ізгоями, жертвами політичних репресій тоталітарного режиму. Про це свідчать і записи з Трудової книжки Столяркова В.А., з яких видно, що навіть по отриманні середньої професійної та вищої професійної освіти йому доводилося, здебільшого, працювати на робочих посадах столяром, техніком, бетонщиком, будівельником, майстром виробничого навчання, тощо, а переважно столяром.
Його професійні, ділові якості, ставлення до своїх обов’язків та людей висвітлено в характеристиці з останнього місця роботи, уривок з якої новодиться нижче:
«Ветеран праці з загальним трудовим стажем 50 років, член сім’ї репресованих батьків, працюючий пенсіонер. Зарекомендовав себе як висококваліфікований спеціаліст в багатьох галузях будівельних технологій, з багатим життєвим і виробничим досвідом як у проектуванні, так і безпосередньо виконанні будівельних робіт. Має великі організаційні здібності у вирішенні складних завдань, що виникають у виробництві. Не рахуючись з особистим часом, вирішує і виконує архітектурно-будівельні креслення, конструкторські проекти і як особисто, так і колективно, втілює їх у життя. Постійно висуває і розробляє рацпропозиції з благоустрою і реконструкції виробничих приміщень і споруд заводу. Його досвідом у вирішенні різних конструктивних пропозицій користуються різні організації, що викунують ремонтно-відновлювані роботи на заводі.
Прицьму проявляє особисту зібраність, організованість, вимогливість, дисциплінованість, добросовісність, практичну самостійність, грамотність у виконані нормативних вимог при виконанні техногічних послідовностей ремонтно-відновальних робіт.
Переживає за майбутнє Української держави не на словах, а на ділі, втілюючи своєю працею у громадській роботі по зміцненню незалежності і процвітання України.
Приймає активну участь у громадському житті завода, міста і області. неодноразово нагороджений почесними грамотами і подяками різних організацій, політичних партій і ОДА м.Харкова.»
Столярков В.А. брав активну участь у громадській діяльності в м. Харкові і області. Був членом Координаційної Ради Харківського Товариства політичних в’язнів і репресованих, членом Товариства малолітніх політв’язнів, членом Товариства «Просвіта», Конгресу Української Інтелегенції, Всеукраїнського об’єднання ветеранів, очолював Харківське Крайове братсво членів ОУН-УПА, був Головою Міської та Заступником Голови Обласної організацій Конгресу Українських Націоналістів. Виступав перед харків’янами в школах, по радіо й телебаченню з різних питань історичної пам’яті та сьогодення України. Був активним, самовідданим будівничим трудівником на ниві розбудови та захисту Незалежної Української Держави.
Українська громадськість втратила одного із своїх активних, самовідданих працівників на ниві становлення Української Держави, Української Національної Ідеї.
Царство йому Небесне і Вічна Пам'ять!
Від Конгресу Українських Націоналістів ‑ Б.С. Дяків, І.В. Корнійчук.
Від Товариства політичних в’язнів і репресованих ‑ А.К. Здоровий, В.Я. Овод, М.Г. Старунов, Б.Д. Фурик, В.П.Стахів, Ф.М. Петренко, Я.М. Касіян, М.М. Луговенко (м.Харків); О.С Різників (м.Одеса); П.М. Франко (м.Львів); Л.Г. Лук’яненко (м.Київ).
Від Харківської Громади на захист Конституції та Прав Людини – А.М. Матющенко, В.Н. Чалий, М.П. Кищинський(ВОВ); Н.І. Виноградська(КУІн); Д.Ю. Пилипець(«Проствіта»); А.Г.Сергієнко («Поступ»); В.П. Дяченко («Спадщина»); О.І. Науменко (ВБФ «Здоров’я України»); З.В. Анікейцева (УРП).
