Загадки харківських округів: бюлетенів видали більше, ніж надрукували
В Києві вибори не планувались взагалі, а інші міста є значно меншими за кількістю населення. Тому округ № 1, що об'єднав шість районів Харкова - Жовтневий, Комінтернівський, Ленінський, Орджонікідзевський, Фрунзенський, Червонозаводський, та округ № 2 - Дзержинський, Київський та Московський райони, не мають аналогів у жодній області України. Сукупно це понад 1 млн. 131 тис. виборців, що більше, ніж у половині областей країни.
Вибори 31 жовтня саме в Харкові вже пролунали на всю країну і навіть за її межами. Вже зафіксований і малопрогнозований злет кандидата опозиції А.Авакова, й не надто дивна провальна перемога Г.Кернеса. Проте, крім протистояння цих головних суперників, харківське голосування виявило чимало цікавих несподіванок.
Ніколи до цього виборчі комісії не потрапляли в подібні планово екстремальні умови. Харківська міська ТВК за волею законодавців та міської ради опинилась в унікально тяжких умовах: через нестворення районних ТВК у Харкові міська комісія сама «обслуговувала» 597 дільниць, що є безпрецедентним для України. Додати до цього вкрай стислі строки кампанії, недолугий закон та очевидні політичні втручання і каламутна передвиборна ситуація створена.
Підсумкові протоколи з виборів до обласної ради саме в Харкові одних порадують, інших можуть засмутити, але здивувати здатні всіх. Наприклад, документи доводять безлад з друком та видачею бюлетенів, про який до 31 жовтня було чимало припущень. Для округу № 1 було надруковано 575 839 бюлетенів, а дільничні комісії отримали їх майже на півтори тисячі більше. Як можна надрукувати одну кількість документів, а видати більшу? Ці півтори тисячі «зайвих» бюлетенів були недруковані? А які вони тоді – мальовані, рукописні, віртуальні? В окрузі № 2 інша біда: надрукували 550 481 бюлетень, а дільниці отримали лише 548 429. Тобто, понад 2 тисячі виборчих документів не «доїхали» до дільничних комісій. А куди вони доїхали? Щонайменше, це свідчить про відсутність їх належного обліку в обласній, міській та дільничних комісіях.
Харків – серед лідерів за числом активних протестувальників. Явка виборців у цю кампанію повсюди була надзвичайно низькою. Подібне голосування «ногами» можна пригадати лише в першій половині 90-х років. Тодішній закон вимагав для легітимності голосування явки мінімум 50 % виборців. Тому мешканці, наприклад, Дзержинського району, які з першого разу не забезпечили такої участі, по кілька разів на рік намагались обрати депутата Верховної Ради. Але на кожне повторне голосування людей з’являлось ще менше. Пасивність виборців можна легко пояснити. На цей раз дивовижно високу активність виявила інша категорія громадян. Понад 92 тисячі харків’ян пішли на дільниці й, вірогідно, стояли в чергах, щоб проголосувати проти всіх кандидатів. Майже 21 % наших земляків (точніше, 20,83 % з тих 443534 виборців, що голосували в Харкові за мажоритарників до облради) не відшукали в бюлетенях жодного прийнятного для себе кандидата.
Хоча формально вибір, начебто, був презентативний. У окрузі № 1 балотувались 16 кандидатів: Михайло Добкін від Партії регіонів, Ігор Луценко від Компартії, Андрій Войцеховський від прогресивних соціалістів, представники «Сильної України», Соцпартії, «Фронту змін», Народного Руху, «Свободи», тобто майже повний спектр політикуму. В окрузі № 2 балотувались 12 осіб, які теж представляли всі провідні політичні сили.
Ще трохи про найдивніші результати голосування в двох названих округах, які потребують більш глибокого аналізу. Опозиція серйозно помилилась у розрахунках: не варто було «Батьківщині» відмовлятись від висування у Харкові власних кандидатів до облради. Негласна підтримка висуванців від ПСПУ В.Рудакова та А.Войцеховського не наблизила їх до перемоги, але «Батьківщину» голосів позбавила. Прихильники опозиції та Авакова, схоже, не знайшли в обласних бюлетенях симпатичних кандидатів. Сукупний результат Рудакова та Войцеховського – понад 21 тисяча голосів, що на порядок менше того, що назбирали в Харкові список «Батьківщини» та особисто Аваков. Опозиційно налаштовані харків’яни добре знали, кого обирати до влади міської, проте у виборі ради обласної якось губилися.
Феноменальний результат в окрузі № 2 показав Олексій Шумілкін, відомий лише як син колишнього мера Володимира Шумілкіна. Понад 33 тисячі голосів здобув цей кандидат партії «УДАР Віталія Кличка», що дорівнює сукупному результату більш відомих кандидатів - комуніста Леоніда Стрижка та «сильноукраїнця» Андрія Моченкова. Який політик з 25-річного О.Шумілкіна не відає ніхто, навіть він сам. До того ж «УДАР» у Харкові народився буквально в липні-серпні 2010 р. Проте певна заявка на подальше політичне життя вже зроблена.
Не настільки «ударний», проте теж феноменальний результат у Наталії Білогрищенко, кандидата в 2-гому окрузі від партії Єдиний Центр. Як й Шумілкін-молодший, вона відома лише родинним прізвищем. Її чоловік – Андрій Білогрищенко балотувався на посаду міського голови та протягом року до місцевих виборів провадив доволі активну рекламну кампанію. Н.Білогрищенко здобула понад 9 з половиною тисяч голосів, що більше, ніж у всього місцевого Єдиного Центру на виборах як міської, так й обласної ради сумарно. Такої кількості голосів, до речі, мадам Білогрищенко з лишком вистачило б для перемоги в будь-якому мажоритарному окрузі з виборів Харківської міськради. Теж, значить, прорахунок штабістів кампанії: доволі потужний електоральний результат, який абсолютно не конвертується в мандати.
