Адмін «Типового Харкова»: «Раніше я не визнавав Майдан, коли почалась війна, відразу почав негативно ставитись до Росії»

Зустрілись ми біля «Стєкляшки», і я не впізнав Ігоря. Переді мною стояла доросла, задоволена життям людина: середній зріст, приємне, відкрите обличчя і певна «вгодованість», через яку я, власне, не впізнав адміна «Типового…» — на аватарі він набагато худіший. Ми йдемо в теплу кав’ярню і починаємо говорити.

Готуючись до цієї розмови, я вбив у гугл "Ігор Пальчиковський" і здивувався, бо пошуковик видав мені всього з десяток статей і відео, де фігурує твоє ім’я. Я очікував більше результатів, однак навіть у цих матеріалах немає інформації про твоє життя до пабліка. Ким ти був? Де навчався? Чим захоплювався в цей час?

Та нічого цікавого… Я був звичайним школярем, а потім звичайним студентом. Навчався в школі, причому на «відмінно» до десятого класу. Потім став «хорошистом».

Що сталось? Чому знизилась успішність?

Фізика…. Я не розумію фізику. Неймовірно знизились оцінки — за 12-бальною системою отримав «5». Усі інші предмети — 10-12, тільки фізика — 5. У дитинстві дуже полюбляв читати. Ні з ким не гуляв, ні з ким не дружив дуже довго. Був замкнутий у собі. Потім почав активно спілкуватись із людьми.

У соцмережах?

Ні, в реалі, класу з сьомого. У мене з’явились друзі. У соцмережах зареєструвався у 10-му чи 11-му класі, точно не пам’ятаю. Ага, а ще в шість років збирав з татом комп’ютер. Тато — програміст. Я комп’ютерами дуже цікавився, хотів стати програмістом. Нічого цікавого. Звичайне життя.

Який у тебе був статус у школі? Ти був лідером чи, навпаки, відгороджувався від усіх?

Я дуже добре навчався і допомагав усім. Нікому не відмовляв. Мене не били (сміється). Дружив з усіма, але особливо не спілкувався. Я дуже багато читав, дуже багато, тому надав перевагу прочитанню сторінки на перерві, ніж спілкуванню з однокласниками. Допомагав іншим з контрольними роботами.

Ти можеш сказати, що був інтровертом?

Інтроверт — це коли ні з ким не спілкуєшся? Ну… У дитинстві — так. Але через книги, захоплення ними, вони були цікавішими від людей. А ще в дитинстві у мене була мрія. Я мріяв про професії, хотів стати футболістом, шпигуном, космонавтом. Ага, і ще секретним агентом…

Хто був твоїм кумиром у дитинстві чи студентські роки? В одному зі своїх ранніх інтерв’ю 2012-го року ти говорив, що створював свій паблік, щоб «смішити людей, як Павло Воля». Він досі для тебе кумир?

(Ігор округлює від здивування очі): Я навіть не пам’ятаю такого! Ні, звичайно. У дитинстві у мене були кумири, але це були персонажі із книг. Читав я переважно фантастику, де був супергерой, котрий усіх рятував. Тому хотів бути таким «гарним хлопцем», усіх рятувати. Таким я був у школі, де я рятував усіх контрольними. Але кумира не мав. Не сотвори кумира, всі діла. Я поважаю деяких людей за їхні вчинки у певний період часу. А про Павла Волю взагалі не пам’ятаю, чому взагалі це сказав! Я ненавиджу «Камеді Клаб», може, тоді, на першому курсі його дивився, але зараз (кривиться).

Ти говорив, що хотів стати супергероєм. Тобто, вже тоді був потяг до певної відомості?

Та ні. Просто я хотів, щоб усім було добре в цьому світі. Я розумію, що це нереально, більше того — так не можна. Якщо так буде, то це буде погано.

Чи мріяв ти до створення пабліка стати заможним?

Ні. Я хотів зробити те, що я хочу. Бажання саме великих грошей не було. Я хотів телефон. У 2001-му році.

Пропоную поговорити про твій паблік. Наскільки я зрозумів, це спочатку був локальний ресурс, присвячений твоєму університетові?

Ні, все було по-іншому. Спочатку в мене була група під назвою «Студент ХНЕУ». Це було, здається, на другому курсі. У цей час я натрапив на групу, яку створили студенти харківського медуніверситету. Там я побачив жарти: про викладачів, аудиторії. Я не зрозумів жодного жарту, але зрозумів, що користувачам групи ці жарти цікаві. Тоді я почав шукати групу «Студент ХНЕУ» і не знайшов її. Тому вирішив сам створити таку групу і публікувати там жарти про універ. Завдяки моїм жартам група скоро почала налічувати близько 2 000 осіб, чим я дуже гордився. «Типовий Харків» створено подібним чином: я знайшов у соцмережі групу «Типовий Новосибірськ», почав шукати щось схоже, присвячене Харкову, не знайшов і створив «Типовий Харків». «Студент ХНЕУ» і «Типовий…» — два різних ресурси. Перший досі існує, але я його не веду. Я якось відразу зрозумів, що в «Типовому Харкові» більше можливості для контенту.

Що змінилося у твоєму житті, коли «Типовий Харків», так би мовити, набрав силу?

Я почав заробляти на цьому. Зовсім не очікував на це і не знав, що так можна. Якось мені запропонували взяти рекламу. Пам’ятаю прізвище того хлопця, пам’ятаю, що він грав у рок-групі… Цей рокер запропонував проанонсувати його концерт. До цього я взагалі рекламою не займався. Той хлопець написав мені: «Скільки в тебе реклама коштує?», а я відповів: «Ну давай 20 гривень. Поповни мій мобільний рахунок». Таким чином на мобільний рахунок я заробив 400 грн. і зрозумів, що пора завести карту Привата. Зараз в мене пост коштує 350 грн., максимум можна розміщати п’ять постів на день. Зазвичай я  розміщаю близько трьох, окрім того, пости друзів можу розмістити безплатно. У середньому прибуток становить 1000 грн/день.

Коли на вулицях почали впізнавати? З’явились фанатки?

Ой, щоб не збрехати… За весь час це було двічі, коли абсолютно незнайома людина підходила і питала: «Ти Пальчиковський з «Типового…»?». Один раз впізнали в центрі, а вдруге — вночі. Це був охоронець ринку, я його боявся, він ішов на мене і я думав, що він мене уб’є. Однак охоронець впізнав мене і похвалив, що я адмін «Типового…». Ці випадки трапились дуже давно, коли паблік налічував тисяч 50-60 підписників. Щодо фанаток, то нічого не змінилось з того часу, коли я був звичайним студентом. Мені зараз пишуть дівчата, але переважно з питанням, що стосуються моїх груп, просять, наприклад, розбанити або питають, чому я видалив чиюсь фотку. Я з ними спілкуюсь на «ви». Тому я не можу сказати, що маю фанаток, я ж не рок-зірка. У нас (адмінів ТХ — А.Т.) більше хейтерів, ніж фанаток, нас усі ненавидять (сміється).

Що для тебе означає твій статус не останньої людини в Харкові? Це додає тобі впевненості?

Ні, це додає більше параної. Я жахливий параноїк. Впевненості не додає взагалі, ніколи не кітчусь тим, що я адмін «Типового…». Ніякої впевненості немає, єдине, що змінилось, так це те, що я більше заробляю, а так більше нічого.

Ти можеш сказати, що для тебе головне — підписники? Уточню питання: не самі підписники, а їхнє зростання, яке головніше від того, що, наприклад, відбувається в Україні?

Точно скажу, що ні. Для мене найважливішими були цифри, коли я починав. Дуже хотів стати групою № 1. Коли ми стали такою групою, я надзвичайно сильно розслабився, і нас почали «наздоганяти» «Харків Live» і «Х_йовий Харків». Друзі тоді якось вивели мене з цього стану і паблік почав розвиватись. Цифри для мене взагалі не важливі, про накрутку ботів не може і йтися, хоча такі пропозиції надходили. Якщо нас обгонить «Х_йовий» —  я тільки зрадію, якщо «Харків Live» — засмучусь, бо вважаю їх не дуже гарними людьми.

Як «Типовий…» зустрів буремні події кінця 2013-го — 2014-го років?

Ну, от під час подій 1-го березня 2014-го року, мене взагалі не було в місті і я, на жаль, навіть не знав про захоплення ХОДА. А загалом… Чесно скажу, що спочатку я не підтримував Майдан. Це моя особиста думка, але я не фанат революції, принаймні, не за силовий сценарій. Коли почали помирати люди, то це для мене означало, що щось у цьому світі пішло не так. Ніщо не варте життя людини, я вважаю, окрім, звісно, суперп_дарасів. Але хоча я негативно ставився до Майдану, ми в «Типовому…» висвітлювали події навколо нього, з різних позицій — промайданівських і, не буду говорити «антимайданівських», назву їх «протимайданівських»., не буду говорити «антимайданівських», назву їх «протимайданівськими». Наприклад, померли «беркута», ми пишемо: «погано, що люди помирають», загинули майданівці, ми пишемо: «погано, що люди помирають». Мене почергово називали прибічником то одного, то іншого табору, і можу сказати, що в той час «найвеселішою» була моя лічка (особисті повідомлення в соцмережі). Тоді мене ненавиділо все місто, хоча ідея Майдану загалом правильна, лише реалізація шкутильгає. Якщо зміни відбуваються в результаті смертей, то такі зміни не потрібні.

Ти був, до речі, хоча б на харківському Майдані?

Так, але як глядач. Я прийшов, постояв, і вирушив до антимайданівського табору, який був біля ХОДА. Шини там тоді лежали, ще якась фігня… Я тоді навчався, такий прийшов «йоу, чуваки, я навчаюсь» і пішов.

Це, я так розумію, ти був на початку весни 2014-го. А раніше не ходив, не цікавився?

Ні. Чесно кажучи, у мене навіть ідеї такої не виникало — піти на Майдан за будь-яку зі сторін.

До речі, є скрін, і, здається, що ти сам постив його в себе на сторінці, де видно, що ти стоїш на мітингу Кернеса. А ще ти в одному із інтерв’ю зазначив, що дуже гордишся, що твій Твітер читає Добкін. Як ти це прокоментуєш?

Так, дійсно, скрін я цей постив (зітхає). На мітинг Кернеса зайшов з другом на хвилинку. Ми постояли, зрозуміли, що за мітинг і пішли. Можна перевірити, переглянути той запис — я там пробув буквально п’ять хвилин. Щодо Добкіна, то це правда. Тоді, у 2012-му мені було приємно знати, що мене читає відома людина. Відразу зазначу, що я погано знаюсь на політиці, можу лише відрізнити ліберала від комуніста. А так мені було нас_ать. Так, це неправильно, але так є. Зараз я Добкіну в Твітері хамлю, особливо коли він у своїх твітах пише гидоту. Я йому так і пишу: «Михайло, що за бред ви пишете, йоу?».

Продовжуючи тему політики. У тебе за 2014-й рік було два цікавих пости. В одному ти говорив, що «Типовий Харків» подає події з двох сторін, а з іншого випливав висновок про те, що і майданівці, і сепаратисти — зазомбовані люди.

Ой, а я не пам’ятаю цього. Це точно я писав, там є мій підпис? Якщо це писав особисто я, то це означає, що на той час я сформулював саме такі висновки. Я міг помилятись. Взагалі, Майдан — дуже жорстка тема, і я про неї не писав, доручав це хлопцям із пабліка. А взагалі фанатиків не люблю. Будь-якої справи. Якщо людина фанатик, то я вважаю, що це — неправильно. На мою думку, треба жити власним життям, ти можеш мати захоплення, можеш щось любити, а щось ні, але якщо ти стаєш фанатиком — для мене це неправильно. Однак моя позиція дещо змінилась, коли почалась війна. І я за Україну, люблю її. У мирний час можу сказати, що в мене взагалі не було ніякої позиції — ну є Україна і є. Коли почалась війна, відразу почав негативно ставитись до Росії.

Відверте провокативне питання — якби тоді, навесні 2014-го, не дай Бог, у Харкові утворили ХНР, що було б з тобою і твоїм пабліком? Ви продовжували подавати інформацію з різних сторін?

З впевненістю можу сказати, що я б з ними не працював, послав би їх подалі, сказавши, що це ви принесли війну. А якщо буде війна в моєму місті, то в будь-якому разі помре хтось із моїх друзів.

Я не підписаний на твій паблік через одну-єдину причину: засилля коментарів, які так чи інакше спрямовані проти України. Чому адміни не стирають такі коментарі, а їхніх авторів не банять?

Пояснюю свою позицію — ми не банимо харків’ян. Ну, банимо, звісно, але дуже мало. Якщо не-харків’янин кидає якісь російські статті, спам — відразу в бан. Але якщо харків’янин пише «Порошенко — вонючка, у мене величезні рахунки за комуналку», то такого користувача я банити не буду, якщо харків’янин пише «Порошенко — красунчик, давай убивати кацапів», я теж його банити не буду. Це все має право на існування, навіть якщо суперечить моїй позиції. Має бути чорне і біле, А і Б. Усі харків’яни мають змогу висловитись, але відразу додам: тих замовлених коментарів від російських ботів дуже багато. Ми тупо не встигаємо їх видаляти. Я сам маю змогу перевірити лише три останні під одним постом. У мене навіть зараз найнятий чувак, який перевіряє коменти, але і він не встигає.

А якщо у коментах трапиться харків’янин, але він висловлюється проти України?

Ні, це вже порушення закону. За порушення закону України ми банимо. Якщо харків’янин пише «я люблю Росію і хочу, щоб Харків до неї приєднався», то він відразу йде в бан.

Чому саме твій паблік притягує таку аудиторію? Наприклад, на «Х_йовому Харкові» такого засилля антиукраїнських коментарів не спостерігається.

На «Х_йовому» вони [коментатори] просто довго не «живуть». Там аудиторія навіть їх не сприймає. Як це працює: антиукраїнські коменти пишуть боти. Вони, може, дебіли, але їхні начальники з Ольгіно — ні, щось розуміють, зокрема те, що на «Типовому Харкові» їх ніхто, на жаль, на фіг ніхто не пошле. Ціі боти самі собі ставлять лайки. На «Х_йовому» нецензурна відповідь на коментар «я люблю Росію і ХНР» збере більше лайків, ніж сам коментар. За це я і люблю аудиторію «Х_йового», куди, до речі, пішла та моя аудиторія, яка сама б «чистила» коментарі.

«Типовий Харків» відзначається, з-поміж іншого й тим, що займається волонтерством. Ви купували бабусям ліки, допомагали дітям у дитбудинках. Чи не було в планах допомагати переселенцям або навіть атошниками?

Було. Ми на стрибках (Ігор Пальчиковський, окрім адміністрування пабліка, курує стрибки з мосту — банді-джампінг — А. Т. ) хочемо зробити таку послугу: безплатні стрибки для атошників. Наприклад, будь-яким 5 із 500-та атошникам безплатні стрибки на вихідних.

Як ти ставишся до АТО? Міг би піти на фронт добровольцем?

Якби до мене прийшли додому, сказали: «Так, братан, ти потрібен країні», я б одягнувся і пішов. Добровільно не пішов би. Я — пацифіст. Це, мабуть, звучатиме негарно, але я і тут себе відчуваю добре: працюю, приношу користь країні, нічого погано не роблю, принаймні намагаюсь нічого поганого не робити. Загалом — не хочу вбивати людей, принаймні, добровільно.

Розмову вів Арсеній Троян