"Homo Soveticus" повертається: у Харкові знов показали сатиричну трагікомедію
Спектакль «Homo Soveticus. Американська комедія & радянська трагедія» був поставлений за п'єсою Віктора Шендеровича. У його центрі знаходиться історія літнього емігранта Вульфа Гольдінера, який свого часу виїхав з Харкова до США. Чоловік не дуже задоволений своїм життям та вороже ставиться до всього, що його оточує: він продовжує ностальгувати та совєтським минулим, коли ковбаса була дешевою, ідеологія правильною, а зуби — своїми. За словами режисера Максима Голенка, цей спектакль і в наш час доволі актуальний.
"Тому ми його робили, — пояснює він, — це такий спектакль-прощання зі совком, який залишився в душі кожного. Який ми вичавлюємо допоки це не станеться. Бо важко говорити про якусь побудову державності, коли ми носимо у собі залишки цих "генів". Наскільки цей совок руйнівний для людей, ми бачмо по сусідству на Донбасі та Криму. Коли це в людях сиділо 20 років, а потім при можливості виросло та перетворилось в хаос, жах та кошмар".
За сюжетом спектаклю, Вульф Гольдінер одного дня потрапляє під машину американки Джейн Ватсон, яку суд зобов'язує піклуватися про постраждалого. Молода жінка далеко не одразу знаходить спільну мову з пенсіонером, адже той не пропускає можливості вказати їй на те, наскільки неправильне у неї життя і наскільки прекрасним було те совєтське минуле.
"Мені дуже подобається роль, — розповів Олександр Ярема, актор театру та кіно, — вона дуже смішна. Це історія про Гольдінера, який ностальгує. Так сталося у його житі. Як, в принципі, і в нас. Всі виїжджали, був такий момент. Але ця ностальгія про той час, про Совєтський Союз. Він там сидить і розказує про те, як йому було у тій країні добре. Таких як він зараз купа. Ви таких зустрічали: вони розповідають, яка була країна, яка була ковбаса по 2.20, що було все чудово, а зараз все погано".
В ході спектаклю головні герої починають змінюватися. Особливо це видно по старому Гольдінеру, який в один прекрасний момент починає переосмислювати як своє життя, так і ідеї совєтського часу, у які він так колись вірив. А допомогла йому у цьому Джейн, яка мимоволі змусила пенсіонера згадати про ганебні вчинки свого минулого.
"Мені дуже подобається моя героїня, — зазначила Ольга Жуковцева, — це подарунок для будь-якого актора. Коли у тебе персонаж змінюється, проходить великий шлях з такою важливою проблемою у своєму житті. І цей шлях проходить не десь за кулісами, а тут. У мене є можлиість пройти це все прямо на сцені. І це дуже приємна акторська праця. Така насолода. Враховуючи те, що у нас дуже прекрасний режисер, який допоміг це зіграти".
За словами Максима Голенка, у спектаклі був втілений образ людини, яка залишилась у минулому. Яка страждає не тільки через своє змарноване життя, а й через підлі вчинки, на які вона йшла задля власного добробуту. Режисер переконаний, що типово для більшості людей цього віку.
"Хтось вперто з цим йде до могили, — зазначив він, — і найстрашніше те, що цим совком заражають наступні покоління. Наприклад, коли це вкладається у власних дітей. І замість того, щоб відмерти, носії цього совкового "гену" продовжують своє існування. Тому це все продовжує розповсюджуватися".
Спектакль був тепло прийняти в інших містах України, у тому числі і на XX Міжнародному театральному фестивалі «Мельпомена Таврії». Там його подивилося 1450 глядачів. За словами Голенка, покази спектаклю будуть тривати, він вже розраховує і на осінній тур, і на участь у фестивалях. Також він мріє показати спектакль і за кордоном — в США, Ізраїлі та країнах Прибалтики. Режисер переконаний, що постановка і там буде доволі актуальною, адже там мешкають такі ж самі емігранти. А що до Харкова, то тут місцева публіка могла знов насолодитися спектаклем 4 червня.
