Чиновники на Луганщині вже перевиконали «мовний» закон і готові до реалізації Валуєвського циркуляру
Так вважає відомий в Україні науковець та громадський діяч, кандидат філологічних наук, доцент Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля Ірина Магрицька.
У 2012 році набув чинності закон щодо мовної політики, згідно з яким у Луганській області російська мова набула статусу регіональної. Лише кілька сільських районів Луганщини не визнали російську мову за офіційну на своїх теренах. Проте, як зазначає Ірина Магрицька, у будь-якій сфері майже всюди використовується російська [ - до уваги всіх луганських держслужбовців, штатних "антифашистів та інтернац...стів", яких поки утримує український бюджет, – наближається ваше велике свято - 150 років Валуєвському циркуляру].
«По суті, ми бачимо відхилення від закону Ківалова-Колесніченка, де зазначено, що регіональна мова повинна функціонувати поряд з державною, а у нас російська використовується замість неї у всіх сферах. Наприклад, у Луганську навіть вивіска «Міліція» перетворилась тепер на «Милиция», ніби ніхто не розуміє української. Така ж ситуація в засобах масової інформації, судовій, освітній сферах – всюди вживається російська. Діти, які навчаються у селі в українських школах і приїжджають потім здобувати вищу освіту до обласного центру, змушені вчитися російською», – розповідає науковець.
Вона з жалем додає: «У нас немає громадянського суспільства і студенти не можуть виборювати свої права. А виходить, що дітей із сільської місцевості набагато менше у групах, ніж дітей з міста. Повсюди в усіх університетах викладач запитує, якою мовою викладати. Але оскільки дітей із сільських шкіл менше, зрозуміло, що російська мова на стороні більшості».
uk.wikipedia.org
За словами Ірини Магрицької, у Луганську мало таких, хто дійсно відстоює свої мовні права, адже це дуже складно й інколи призводить до вкрай неприємних казусів. «Наприклад, у Луганську є активіст Сергій Мельничук, який виборює українську мову в освітній сфері – в університеті, де він навчається. Також у судах він вимагає, щоб справу розглядали державною мовою. Вже дійшов до Європейського суду, щоб його мовні права були захищені в Україні.
Але щоб вибороти такі права, потрібно багато нервів собі зіпсувати. Сергій Мельничук вимагає, щоб йому викладали українською мовою. Як правило, викладачам це не подобається. Буває таке, що доходить і до конфліктів. У нього забирали диктофон, застосовувалось рукоприкладство зі сторони викладача. Мельничук ходив на телебачення, так один депутат Луганської облради від Партії регіонів Арсен Клінчаєв побив його в кулуарах за мову», – говорить Магрицька.
Вона зазначила, що кілька років тому на Луганщину приїжджали львів’яни з ЛНУ ім. І. Франка на фольклорно-діалектологічну практику. За її словами, вони були шоковані і здивовані, бо звикли вважати, що на Луганщині немає української мови, і наголосили, що українська тут краще збереглася, ніж на Київщині.
«І що ж виходить? Люди україномовні живуть у селах, просто хочуть почитати газету рідною мовою, але її немає, бо вся обласна преса – російськомовна. Навіть до абсурду доходить. У Луганську є газета «Луганская правда». Я колись понесла їм допис на актуальну на той час тему про гральні автомати українською мовою. Але редакція відмовилася публікувати мій матеріал, оскільки за статутом видання вважається одномовним (російськомовним)», – повідомила філолог.
Ірина Магрицька додає: «Крім того, у Луганську віднедавна всі таблички з назвами вулиць написані російською, а внизу – транслітерація з тої ж російської англійськими літерами. Українською мовою ви тут взагалі не побачите жодної назви вулиці. Але навіть згідно із законом про регіональні мови, треба, щоб регіональна мова поряд із державною була. А у нас української мови в місті взагалі нема, то яка ми тоді держава? Якщо навіть назви вулиць пишуть російською й англійською, то виходить, що Луганщина взагалі не є частиною України?».
