Ісус любить тебе! (Проповідь на Вербну неділю)
9 А натовп великий юдеїв довідався, що Він там, та й поприходили не з-за Ісуса Самого, але щоб побачити й Лазаря, що його воскресив Він із мертвих.
10 А первосвященики змовилися, щоб і Лазареві смерть заподіяти,
11 бо багато з юдеїв з-за нього відходили, та в Ісуса ввірували.
12 А другого дня, коли безліч народу, що зібрався на свято, прочула, що до Єрусалиму надходить Ісус,
13 то взяли вони пальмове віття, і вийшли назустріч Йому та й кричали: Осанна! Благословенний, хто йде у Господнє Ім'я! Цар Ізраїлів!
14 Ісус же, знайшовши осля, сів на нього, як написано:
15 Не бійся, дочко Сіонська! Ото Цар твій іде, сидячи на ослі молодому!
6 А учні Його спочатку того не зрозуміли були, але, як прославивсь Ісус, то згадали тоді, що про Нього було так написано, і що цеє вчинили Йому.
17 Тоді свідчив народ, який був із Ним, що Він викликав Лазаря з гробу, і воскресив його з мертвих.
18 Через це й зустрів натовп Його, бо почув, що Він учинив таке чудо.
19 Фарисеї тоді між собою казали: Ви бачите, що нічого не вдієте: ось пішов увесь світ услід за Ним! (Переклад І. Огієнка)
Справді, це славний, тріумфальний в’їзд Господа. Люди, які прибули до Єрусалиму на святкування Пасхи, гучно вітають Христа. Вони встеляють шлях пальмовими гілками. Вони зустрічають Ісуса-Царя. Але чи ці люди розуміють значення того, що відбувається? Чи усвідомлюють вони те, що роблять самі? Чи справді вони задумуються над значенням тих слів, які вони викликують? Подумаймо над цим.
Зустріч-то і справді урочиста. Але трохи раніше Іван подає певне зауваження: натовп юдеїв довідався, що Ісус у Віфанії, “та й поприходили не з-за Ісуса Самого, але щоб побачити й Лазаря, що його воскресив Він із мертвих” (в9б). “Не із-за Ісуса Самого”. Погодьтеся, звучить тривожно. Отже, чи правильно ці люди розуміли служіння Месії?
Судячи з того, що вони робили, то повинні були б розуміти. Бо натовп вітав Ісуса: “Осанна! Благословенний, хто йде у Господнє Ім'я! Цар Ізраїлів!” (в.13б). Це із 117(118) Псалма. Нагадаю вам ширший контекст: “Це день, що його створив Господь, радіймо та тішмося в нім! Просимо, Господи, спаси! Просимо, Господи, пощасти! Благословен, хто гряде у Господнє ім'я! Благословляємо вас із Господнього дому! Господь – Бог, і засяяв Він нам. Прив'яжіте святковую жертву шнурами аж до наріжників жертівника!” (Пс.117 (118):24-27). І цей псалом євреї співали під час пасхальної трапези. І все це стосувалося приношення в жертву безвадного ягняти. Але тепер Сам Агнець Божий в’їжджає до Єрусалиму, несучи, буквально – везучи, гріхи всього світу. Їдучи на зустріч смерті із однією метою – щоб знищити ваші гріхи на Голгофському хресті! За кілька днів всі ці жертви козлів та тельців стануть непотрібні! Адже це були тільки тіні єдиної досконалої жертви – жертви Ісуса Христа.
Бо ніяка інша жертва не могла б задовольнити Бога. Письмо говорить, що ніхто із людей не може викупити від смерті не те що все людство, але навіть одну людину – брата, сестру чи самого себе. Бо ніякий наш послух не є досконалим, ніякими своїми добрими ділами ми не можемо перекреслити своїх гріхів. І що нам залишається робити? Тільки просити Господа: “Спаси, я молю Тебе! Пробач мої переступи!” Можливо не всі пам’ятають, як перекладається слово “Осанна!” Але воно буквально означає саме це: “Спаси, я молю!”
Якщо хтось із нас забув чи не знав значення цього вигуку, то в цьому нема нічого дивного. Справді, чи не забуваємо ми іноді про правдиве значення християнських свят? Чи не може стати для нас, наприклад, Великдень чимось на зразок звичайного світського вихідного дня? Навіть двох вихідних. Можна не йти на роботу. Можна відпочити, порозважатися. Щось на зразок свята 1-го та 2-го травня? Чи не може у нас виникнути така спокуса щодо ставлення до Великодня? Певно, ми не будемо нести, як це було за радянських часів, червоні прапори. Ми ж понесемо розфарбовані яєчка та паски до церкви. Чи це добра традиція? Ця традиція є доброю до того часу, поки ми не забуваємо про нашого Господа. Про те, якою ціною Він здобув наше спасіння. А чи не можемо ми забути за зовнішньою атрибутикою Вербної неділі – за вербою, що прикрашає сьогодні наш вівтар, – правдивий смисл урочистого В'їзду Господа в Єрусалим? Пам'ятаймо, що всі ці наші давні українські народні традиції є добрими, поки не виродились у пустий зовнішній обряд, який повторюють механічно, бездумно, без покладання на Христа.
Але, можливо, подібне нерозуміння свята і сталося з тими, хто зустрічав Ісуса під час Його тріумфального в’їзду до Єрусалиму? Схоже, що співаючи 117-й Псалом, люди думали більше про земного царя, а не про Царство, яке не від світу цього? Судячи із подальших подій, юдеї очікували того, хто визволить їх від влади Риму. Вони очікували того, хто зробить їх панівним, імперським народом над іншими.
Наш Господь дав зустрічаючим підказку. Підкреслюючи сповнення пророцтва про прихід мирного Месії, Він в’їхав до Єрусалиму так, як це обіцяло Святе Письмо. Це було сповнення пророцтва Захарії 9:9-10: “Радій вельми, о дочко Сіону, веселись, дочко Єрусалиму! Ось Цар твій до тебе гряде, справедливий і повний спасіння, покірний, і їде на ослі, і на молодім віслюкові, сині ослиці. І вигублю Я колесниці з Єфрема, і коня з Єрусалиму, і військовий лук знищений буде. І народам Він мир сповістить, а Його панування від моря до моря, і від Ріки аж до кінців землі.”
Справді, тут говориться про мирного, покірного царя. Він їде на мирному віслюкові. Але, разом із тим, говориться про царя, який “повний спасіння”, який знищить всяке знаряддя смерті та принесе мир всім народам до краю землі! “Спасти”, “дати мир” – коли у Письмі говориться так, то це стосується тільки Бога. Тільки Він може врятувати нас від гріха та смерті. Тільки Він приносить нам справжній мир. Бог примирив нас, грішників, із Самим Собою. І Він приносить мир кожному, хто визнає Його Боже панування. І Господь дарує цей мир кожному, хто визнає своє громадянство у Божому царстві – тобто, кожному віруючому.
Але... Як важко думати про небесне у нашому світі, який повний постійних поточних проблем: нестача грошей, непорозуміння із рідними та друзями, хвороби. Здається, що це звичний обіг нашого життя, рутина... Але одного дня стається із нами якась смертельна хвороба... Це завжди велика і трагічна несподіванка для нас. Але чи маємо ми дивуватися цій „несподіванці”? Адже ми всі розуміємо, що є смертними. І тут виникають інші питання: „Із чим ми станемо перед Богом? Хто був нашим справжнім царем у цьому житті? Чи справді Ним був Христос? Чи не схожі ми, часом, на тих, хто зустрічав Ісуса на Вербну як земного тимчасового царя?”
Можливо, що так... Але якщо і так, то чи ми унікальні? Сьогодні Слово Боже показує, що не те що люди із натовпу, але й улюблений учень Господа, євангеліст Іван, щиро визнає, що він та інші учні також не зрозуміли значення урочистого В’їзду нашого Господа до Єрусалиму: “А учні Його спочатку того не зрозуміли були, але, як прославивсь Ісус, то згадали тоді, що про Нього було так написано, і що цеє вчинили Йому” (в.16). Отже навіть учням не допомогли ані пророцтво Захарії, ані 117 Псалом...
Сьогодні свято. Вербна неділя. Нашого Господа Єрусалим зустрічає із радістю. Але, водночас, ми із смутком роздумуємо над тим, що Ісус їде назустріч смерті. І багато із тих, хто кричали цього дня “Осанна!” через кілька днів будуть кричати: “Розіпни!”
Сьогоднішнє свято – Славний В’їзд нашого Господа до Єрусалиму – нагадало мені один напис при в’їзді до нашого міста. Коли до Харкова потрапляєш із одної із північних магістралей, то довгий час їдеш повз сірий паркан, за яким розмістилися гаражі. Періодично на ньому хтось чіпляв афіші чи малював різноманітні графіті. Але місцева адміністрація наполегливо із цим боролася. Одного ж дня (це сталося десь 1997 чи 1998 року) на паркані з’явився дуже охайний надпис білою фарбою. Надпис відрізнявся від інших і змістом. Хтось написав: “Ісус любить тебе!”
Цих слів ніхто не став чіпати. Чи то рука не піднялась у наглядачів на свідчення про Христа, чи то дуже вдало гармоніював білий охайний текст із глибоким сіро-свинцевим тлом металевого паркану... Отже ці слова довгий час тішили моє око при в’їзді до міста.
Але прийшов час президентських перегонів 1999 року. В одну ніч паркан на всю його кілометрову довжину вкрився антипрезидентськими лозунгами. Кучма такий, Кучма сякий... Кучма робить те, чого не можна робити. Кучма не робить того, що треба. І так далі... Усе це було написано чорною фарбою, неохайно, певно, що поспіхом. І ось на середині довгого паркану, люди, які писали ці гасла, натрапили на євангельський напис: “Ісус любить тебе!” Що ж вони зробили? Вони не стали писати свого гасла зверху так, як щойно зробили це із рекламами виступу Філіпа Кіркорова та концерту медитативної музики Шри Чин Моя (саме такі постери були наклеєний на паркані за декілька метрів до напису про Ісуса). Вони просто продовжили надпис: “Ісус любить тебе!, А Кучма?”
Що-ж, ті президентські перегони одійшли в історію. Паркан відмили, але надпис “Ісус любить тебе!” – ... залишився! Перший раз на Вербну я проповідував 2005 року в Кам'янці-Подільському. Саме тоді я використав цей приклад. Отже, тоді я казав так: „Минулої неділі я знову в’їжджав до того міста. Знаєте, а напис досі біліє! Не так сяюче-яскраво, як раніше, але його ще можна легко прочитати і зараз”. Пройшло кілька років. І коли я проповідував на Вербну в іншому місті, то вже оповідав й про те, як цей напис оновили. Очевидно, одна із християнських церков Харкова взяла на себе таке євангелізаційне служіння: розмістити це свідчення та підтримувати його в гарному стані. Отже, кілька років тому слова “Ісус любить тебе!” прикрасили ще й малюнком квітів. Мені ця маленька „ілюстрація” пригадала Біблійний вірш: „Кожне тіло – немов та трава, і всяка слава людини – як цвіт трав'яний: засохне трава – то й цвіт опаде, а Слово Господнє повік пробуває!” (1Петра 1:24-25а).
Справді, час поглинає славу та неславу земних володарів. Відходять у минуле колись могутні царі: Олександр Македонський та Юлій Цезар, Петро І та Іван Мазепа, Сталін та Гітлер, Горбачов та Рейган. Тепер вже і Кучма. Якими б не були впливовими чи популярними такі лідери як Буш чи Обама, Путін чи Медведев, Ющенко чи Янукович, – але і їх поглинає час...
Натомість, Цар християн не такий. Наш Господь Ісус Христос завжди із нами. Бо Він не той, за кого Його прийняв натовп при в’їзді до Єрусалиму. Бо Він не звичайний земний цар. Бо Його Царство не від світу цього. Бо Його царюванню не буде кінця...
Пам'ятаю, що кілька років тому я казав, що навіть якщо хтось знищить напис на паркані, або якщо сам паркан буде знищений через реконструкцію міста, але Любов Божа все одно буде зігрівати нас Своїм теплом та освітлювати нас Своїм сяйвом. Бо „Слово Господнє повік пробуває! А це те Слово, яке звіщене вам в Євангелії” (1Петра 1:25-26).
Але не так давно напис “Ісус любить тебе!” знову підновили. Тепер його оточують красиві біленькі хмарки... І ця остання версія знову нагадує мені, що у Вербну неділю Ісус в'їхав до іншого великого міста – до Єрусалиму. І Він в'їхав туди саме для того, щоб за тиждень знищити наші гріхи та дарувати вам вільний вхід до Царства Небесного, до Вишнього Єрусалиму!
Дорогі у Христі! Якщо сьогодні ви в депресії, якщо сьогодні вам важко, то пам'ятайте, що так само, як відходять у минуле земні можновладці, так відійде та згине і все те, що гнітить вас у цьому житті: турботи, непорозуміння, хвороби, смерть... Усе те, що виглядає таким важливим та загрозливим сьогодні, забудеться так само, як імена колись грізних земних царів. І це все тому, що “Ісус любить вас!” Він люблячий Цар! І саме тому Він їде покірний на ослику на зустріч смерті. Він везе ваші гріхи, щоб поховати їх на Голгофі!
І навіть якщо сьогодні хтось із вас перед Богом і собою самим визнав, що перебував у тенетах світу, що переймався земним більше, аніж небесним, тимчасовим більше, аніж вічним, то знайте, що Ісус їде назустріч смерті також і для того, щоб знищити і цей ваш гріх. Бо Він любить вас! “Бо Бог не послав Свого Сина на світ, щоб Він світ засудив, але щоб через Нього світ спасся. Хто вірує в Нього, не буде засуджений...” (Ів.3:17-18а). І Христос дасть вам силу боротися з усіма гріхами, які спокушують вас. І Христос дасть вам силу боротися навіть із охолодженням вашої віри, якщо це, звісно, сталося з вами! Він лікує вас від гріха охолодження Своєю Любов'ю! І чи зможете ви не відповісти на Його Любов, що вища від усякого розуміння!?
Дорогі у Христі! Радіймо, бо Ісус їде не Сам. Бо Він веде за Собою усіх Своїх вірних із усього світу! А якщо ви до сьогодні не знали Його як вашого особистого Спасителя – приєднуйтеся до Його учнів! І радіймо, бо Він веде нас із Собою, щоб дарувати нам вічне громадянство у своєму царстві! Благословенні ж ви, хто йдете з Ісусом! Амінь!
„І нехай мир Божий, що вищий від усякого розуму, береже серця ваші та ваші думки у Христі Ісусі!” Амінь!
