Вчення про святу Трійцю на сторінках Писання та в історії церкви

Але досвід показує, що коли не приділяється достатньої уваги доктрині про Пресвяту Трійцю, коли відсутній Символ Віри в літургійному контексті, тоді легше можуть виникнути небіблійні ідеї, що ведуть до втрати віри в Отця, Сина та Святого Духа, відповідно, і в Ісуса Христа як у правдиву Боголюдину, в Того, Хто „поніс гріх світу”, відкупивши нас від рабства гріха, диявола та смерті.

До таких рухів, що зреклися основ християнства, належить організація „Вартова Башта”, більш відома як Свідки Єгови. Її члени активно розповсюджують брошуру під назвою „Чи вам вірити в Трійцю?”, або „Чи Ісус Христос є Всемогутнім Богом?”. Із змісту ж цієї роботи випливає третє питання: „Чи є Святий Дух особою?” І відповідь Свідків Єгови така: „Є тільки один Бог-Єгова. Ісус Христос є не Богом, але створеною духовною істотою. Святий Дух взагалі не вважається особою, але тільки „силою” Божою.” При цьому організація претендує на те, що начебто вчить „тільки біблійних доктрин”. Але чи може релігійний рух вчити шляху спасіння інших, якщо сам зрікається божественності Святого Духа? Адже „усякий гріх, навіть богозневага, проститься людям, але богозневага на Духа не проститься! І як скаже хто слово на Людського Сина, то йому проститься те; а коли скаже проти Духа Святого, не проститься того йому ані в цім віці, ані в майбутнім!” (Мт.12:31-32). Бо до пізнання правдивого Бога ми приводимося тільки Духом Святим, а свідоме ігнорування правди Божого Слова є гріхом проти Святого Духа.

Свідки Єгови також підкреслюють, що „в Біблії нема слова Трійця”, а доктрина про Трійцю склалася в ІVст. по Христу. З цими твердженнях, до певної міри, можна погодитися. Але далі Свідки Єгови наполягають, що ідея про Трійцю була „невідомою” „донікейським” отцям Церкви (тобто, до ІVст.) і що Рання Церква не вірила у божественність Ісуса.

Ми наведемо кілька цитат, щоб отці Ранньої Церкви свідчили за себе самі:

Климент Римський (помер 101р.) говорить: „Браття! Про Ісуса Христа ми повинні думати, як про Бога та суддю живих та мертвих”.

Ігнатій Антиохійський (помер 107р.) пише: „Бо Бог наш Ісус Христос, за задумом Божим, зачатий був Марією з насіння Давидового, але від Духа Святого”.

Єреней (бл.130-200рр.) закликає: „Щоб перед Ісусом Христом, нашим Господом, Богом, Спасителем та Царем ... преклонилось усяке коліно небесних та земних” (пор. із Фил.2:10-11, Іс.45:23).

Климент Олександрійський (150-бл.215рр.) сповідує: „І тепер це Слово [Христос] з’явилось як людина. Він один разом Бог і людина – і джерело сього доброго”. Оріген же (бл.185-254рр.) підсумовує: „Те, що говориться про Отця і Сина, і Святого Духа, має мислитися вище всіх віків і всій вічності, бо Трійця, і тільки Вона одна, вище всякого розуміння не тільки про час, але й про вічність”. Христос „втілився, ставши людиною, хоча був Богом, і, ставши людиною, був Тим, Ким Він був до того, тобто Богом”.

Таким чином, бачимо, що божественність Ісуса Христа визнавалася ранніми отцями Церкви без ніяких сумнівів, а дехто висловлював зрілі ідеї про Трійцю. Тому твердження Свідків Єгови, що начебто донікейські отці Церкви не мали ніякого уявлення про Трійцю, є або некомпетентними, або відвертою брехнею. Цікаво також пригадати історію цієї організації: засновник руху Ч.Рассел (1852-1916) не тільки не знав оригінальних біблійних мов, але й не мав навіть елементарної богословської освіти; керівники організації за перші 100 років її існування проголосили численні пророцтва про Другий прихід Христа (1874, 1914, 1915, 1918, 1925, 1942, 1975, 1980рр.), жодне з яких, як бачимо, не справдилося (пор. із Повт.Зак.18:22); керівники цього культу наполягають, що Писання не може пояснити само себе, але тільки вони, лідери організації, що розташована у Брукліні, Нью-Йорк, „знають” як трактувати Біблію; також культом був виданий власний переклад Писання під назвою „Переклад Нового Світу”, що переповнений помилок та свідомих фальшувань. Саме до таких людей Ісус сказав: „Ваш батько – диявол, і пожадливості батька свого ви виконувати хочете” (Ів.8:44а). До речі, єговісти хваляться, що, зазвичай, моделями для ілюстрацій часопису Вартова Башта є мешканці Вефіля – дому, де розташований керівний центр корпорації у Нью-Йорку. Ось що пише автор, який симпатизує єговістам: “При цьому немає спроб возвеличити членів Керівної ради. Так, наприклад, найбільш відомі та шановані керівники Товариства Вартової Башти з їхньої згоди були зображені на одній із ілюстрацій в образі фарисеїв, що не прийняли проповідь Ісуса Христа”[1]. Якщо це був жарт з боку лідерів організації, то, як говориться: „У жарті – тільки частина жарту. Решта – правда”. Бо саме юдейським лідерам, що не прийняли Його як Бога, як втіленого Єгову, Христос сказав: „Ваш батько – диявол!”

Повертаючись в час Ранньої Церкви, зауважуємо, що ідеї ранніх Отців були впорядковані та розвинені у IVст. наступним поколінням богословів, бо з'явилися єретики (подібні до сучасних Свідків Єгови), які виступили проти божественності Христа. Це сталося саме тоді, коли припинилися переслідування віруючих, бо імператор Костянтин, визнавши християнство державною релігією, урівняв християн у правах з язичниками. Отже, багато громадян імперії відвернулися від поклоніння ідолам та були приведеними до правдивої віри. Але єретики, лідером яких став Арій, наполягали, що Ісус Христос начебто є не Богом, але створінням (хоча й першим і досконалим, але тільки створінням). Феодорит Кирський, сучасник тих подій, коментує цю ситуацію: „Але лукавий і заздрісний демон, губитель людей, не міг бачити, як Церква пливла за вітром, ... а намагався потопити її... Тому що еллінські помилки зробилися вже очевидними, тому що різні хитрощі демонів стали помітні, і багато людей перестали почитати твориво, але замість цього стали почитати Творця, то він не відкрито почав війну проти Бога и Спаса нашого, але знайшов людей, що називались християнами та ... через них ввів у замішання багатьох, не змушуючи їх боготворити твориво, але спокусивши зарахувати до творива самого Творця [тобто, Бога-Сина, Слово, Ісуса Христа].”

Провідні ж богослови Церкви дали відповідь єретикам на Нікейському соборі 325р., запропонувавши термін щодо Сина: „єдиносущний” з Отцем тобто „однієї суті”, „однієї природи” з Богом-Отцем. Також документи собору свідчать про визнання божественності Святого Духа. Подальші собори детальніше розробили ці вчення. І справа не в тому, що на соборах єпископами були прийняті якісь рішення, але в тому, що висновки дискусій були укорінені в Писаннях.

Те, що Бог говорить про Себе в Біблії, можна підсумувати так: Старий Заповіт вчить про одного Бога: “Слухай, Ізраїлю: Господь, Бог наш – Господь один!” (Повт.Зак.6:4), а Новий Заповіт (вже після втілення Бога-Сина та Сходження Духа Святого на День П'ятидесятниці) об'являє одного Бога Триєдиним: „Тож ідіть, і навчіть всі народи, христячи їх в Ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа” (Мт.28:19). Тут ми бачимо, що перед Своїм Вознесінням наш Господь Ісус Христос говорить про одне Ім'я і три особи.

При цьому, Господь не зрікається того, що є тільки один Бог, цитуючи, слово в слово Повт. Закону 6:4 у Мр.12:29. Подібним чином про одного Бога говориться і в Еф.4.6, 1Тим.2.5, Як.2.19. Але найчастіше, коли натхнені автори Нового Заповіту говорять про Бога, вони називають Його Отцем. Образ Бога-Отця Євангелій та Послань не є новою ідею і для Писань Старого Заповіту. Сам Господь-Єгова об'явив через пророка: „І Я думав: ви будете звати Мене: Мій Отче, і не відвернетеся ви від Мене” (Єр.3.19). І саме цей образ розвиває Ісус у притчі про Блудного сина, який покинув свого отця. Але батько Блудного сина, що в притчі уособлює Бога, не відвернувся від своєї дитини, а першим вийшов назустріч розкаяному грішнику. Ісус також вчить нас звертатися до Бога як до люблячого Отця в Господній молитві. Апостол же пояснює, чому ми можемо звертатися до Бога як до Небесного Отця (буквально, як до Тата): „Як настало ж виповнення часу, Бог послав Свого Сина, що родився від жони, та став під Законом, щоб викупити підзаконних, щоб усиновлення ми прийняли. А що ви сини, Бог послав у ваші серця Духа Сина Свого, що викликує: Авва, Отче! Тому ти вже не раб, але син. А як син, то й спадкоємець Божий через Христа.” (Гал.4:4-7). Ми бачимо, що вітцівство Першої особи Трійці відкривається через синівство Другої особи. І тому ми сповідуємо: „Ісус Христос... викупив і визволив мене від усіх гріхів, від смерті та від влади диявола – не золотом чи сріблом, а Своєю святою, дорогоцінною кров'ю, Своїми невинними стражданнями і смертю” „як непорочного й чистого Ягняти” (МК М.Лютера, СВ-2:4; 1Петр.1:18-19). Отже, для того, щоб пролити за нас Свою кров, для того, щоб ми могли через віру прийняти усиновлення, Бог-Син стався людиною, нашим братом по плоті. Писання в багатьох місцях показує правдиву людськість Ісуса. Наприклад: „Один бо є Бог, і один Посередник між Богом та людьми, людина Христос Ісус” (1Тим.2.5).

Але, разом з тим, натхнені Святим Духом Євангелісти та Апостоли в багатьох місцях прямо називають Христа Богом (Ів.1:1-3,14,18, Рим.9:5, 1Ів.5:20, Ів.20:28, Дії 20:28) чи показують Його Всемогутнім Богом-Єговою в інший спосіб. Зокрема: не створеним, але народженим Отцем (Ів.3:16, Ів.1:18, Євр.1:2), Творцем (Кол.1:15-16, Ів.1:3), всемогутнім та всюдиприсутнім (Мт.28:18,20), всезнаючим (Ів.21:17), Господом суботи (Мт.12:8), Першим та Останнім (Об.1:8), Суддею живих і мертвих (Мт.25:31-46), Єдиним, Хто має владу пробачати гріхи (Мр.2:5-10), Єдиним Спасителем (Дії 4:12). Особливо цікавими є пророчі місця Старого Заповіту, що показують Ісуса Богом та Єговою. „Бо Дитя народилося нам, даний нам Син, і влада на раменах Його, і кликнуть ім'я Йому: Дивний Порадник, Бог сильний, Отець вічности, Князь миру.” (Іс.9:5). „Ось дні наступають, – говорить Господь, – і поставлю Давидові праведну Парость ... А це Його Ймення ...: „ГОСПОДЬ – праведність наша.” (Єр.23:5-6). Цікаво, що Єремія в пророцтві про Христа в оригінальному єврейському тексті використовує слово Господь-Єгова. І подібних місць у Біблії чимало. Порівняймо, як Бог називає Себе у Вих.3:14 („Я Той, що є”... „Сущий”) із словами Ісуса в Ів.8:57 („Перше, ніж Авраам був, – Я є”); Пс.22(23):1 „ГОСПОДЬ [Єгова] – то мій Пастир” та слова Ісуса „Я – Пастир добрий” в Ів.10:11,14; Пс.90(91):4 („Він пером Своїм вкриє тебе, і під крильми Його заховаєшся ти!” та Плач Ісуса за Єрусалимом („Скільки разів Я хотів зібрати діти твої, як та квочка збирає під крила курчаток своїх...” (Мт.23:37).

Щодо божественності Святого Духа, то в історії про Ананія та Сапфіру Святий Дух прямо названий Богом (Дії 5:4); вище ми зауважували, що Святого Духа можна богозневажити (Мт.12:31-32), що само по собі свідчить про Його божественність. В багатьох місцях підкреслюється особовість Святого Духа: Він говорить (1Тим.4:1), передбачає та звіщає (1Петр.1:11-12а), допомагає, заступається за віруючих, думає (Рим.8:26-27), любить (Рим.15:30), настановляє в пастирі (Дії 20:28), Він названий Утішителем (Ів.16:7), Його можна засмутити (Еф.4:30). Нарешті, Святий Дух не може бути тільки силою, бо Сам має силу (Рим.15:19). Про особовість Святого Духа говорить і Старий Заповіт: вперше ми читаємо про Духа Божого вже у 2-му вірші Біблії, багато посилань на Святого Духа є в поетичних віршах (Іс.63:10, Йов 33:4, у псалмах) чи у зв'язку з пророцтвами в історичних книгах (Чис.11:23-29, тощо).

Є також особливі вірші Старого Заповіту, в яких про Одного Бога говориться в множині (Бут.2:24 ті інші). Наявні певні „троїчні” повтори у зв'язку з Божим Іменем: “Свят, свят, свят Господь Саваот, уся земля повна слави Його!” (Іс.6:3б), Ааронове благословення (Чис.6:24-26) та інші вірші (Іс.33:10, Пс.41:2-3, Єр.33:2, Дан.9:19).

Цікавим є вживання у Старому Заповіті слова „один” (в єврейському оригіналі dx'a,, вимовляється як „ехад”). Незважаючи на те, що „ехад” має пряме значення „один”, але це слово використовується і стосовно Бога “Бог наш – Господь один!” (Повт.Зак.6:4), і стосовно єдності чоловіка та жінки у шлюбі: „Покине тому чоловік свого батька та матір свою, та й пристане до жінки своєї, і стануть вони одним тілом” (Бут.2:24). Якщо Бог створив нас, щоб двоє у подружжі були „одним тілом”, то чому неможливо для Бога бути одному у трьох особах? На жаль, грішникам притаманно ламати шлюб, порушуючи волю Божу та заповідь „Не чини перелюбу!” найрізноманітнішими способами. Це подружні зради та дошлюбні стосунки, розлучення та наполягання на „законності шлюбів” із особами однієї статі, інші збочення. Причина цього одна – людство повстало проти Бога, втративши Божий образ та Божу подобу в гріхопадінні. Тому не дивно, що не відроджені Святим Духом грішники повстають проти Божого Слова, відрікаючись єдиного Спасителя та намагаючись навіть „зламати” єдність осіб Пресвятої Трійці. Єретики, говорячи: „Це дуже дивний Бог – три в одному”. Або: „Це неможливо – трьом бути одному, а одному трьома”.

Але наш Господь – справді Дивний Бог. Для Нього нема нічого неможливого. Для нас неможливо створити що-небудь із нічого. Але Господь за 6 днів із нічого створив всесвіт! Діва не може народити дитину. Але Бог пообіцяв, що Спаситель народиться від Діви! І коли Марія спитала, як же це станеться, бо вона „не знає мужа”, то почула: „Для Бога нема неможливої жадної речі!” (Лк.1:37). А коли багатий юнак запитав, як можна спастися, то Господь Ісус показав йому та учням, що грішник не може спастися сам, спастися своїми ділами. Але Христос запевнив стурбованих учнів, що хоча „неможливе це людям, – та можливе все Богові” (Мт.19:26). Багатьом здається неможливим, що у Господній Вечері ми не просто споживаємо  хліб та вино, але й правдиве тіло й правдиву кров Ісуса Христа. Але Сам Господь, для Якого нема нічого неможливого, сказав: „Це – тіло Моє... Це – кров Моя Нового Заповіту, що за багатьох проливається на відпущення гріхів!” (Мт.26:26б,28). Наш Господь – Дивний Бог! Він – Бог-Син, – стався людиною заради нас, прожив життя без гріха та пішов на хрест! Отже, Бог-Отець не пожалів Сина Однородженого, щоб ми не загинули! А Святий Дух торкається наших сердець у Слові та Хрищенні, відроджуючи нас, мертвих у гріхах, до Його пізнання! Христос же покріплює нашу віру причастям Його правдивого тіла та Його правдивої крові! Бог Біблії – Дивний Бог! Бог Біблії – Живий Бог!

І в світлі Нового Заповіту, коли ми бачимо всю Трійцю в Хрищенні Ісуса (Мт.3:16,17), у благословенні апостола “Благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і спільність Святого Духа нехай буде зо всіма вами!” (2Кор.13:13) та в інших місцях, ми на раціональному рівні визнаємо, що вся Біблія говорить про Триєдиного Бога. Але просвітлені Духом Святим, ми бачимо нашого Спасителя Триєдиним ще й „очами віри”!

Це розуміли, в це вірили й ранні християни. Вони поклонялись Господу – Отцю, Сину і Святому Духу – „в дусі і правді”, особливо не задумуючись над термінологією. Але в IVcт. „лукавий і заздрісний демон” спокусив багатьох зарахувати Творця до творива. І перед пастирями постало завдання відповісти єретикам.

І тут виникло питання: „Як пояснити, що три особи Божества є одним Богом?” Або: „Як пояснити, що один Бог може мати три особи?”. Але й ті, хто відповідав на перше питання (переважно це робили „східні” отці Церкви), чи ті, хто відповідали на друге (цим шляхом йшли „західні” отці), на підставі Біблії приходили до одного висновку: Бог справді один у трьох особах. І хоча це важко збагнути, але це біблійна правда. Для її опису було вибрано слово Трійця або Пресвята Трійця, – слово, якого не було в Писаннях, але яке раніше запропонували донікейські отці (наприклад, вживалось воно і Орігеном, і Тертуліаном).

Підсумком зрілого вчення про Трійцю є Афанасіївський Символ віри, в якому, зокрема, говориться: “Ми поклоняємось єдиному Богові в трьох особах та трьом особам у єдиному Божестві, ми не змішуємо іпостасі та не поділяємо на частини Божественну сутність. Бо перша іпостась Отця, друга – Сина і третя – Духа Святого, але Отець, і Син, і Святий Дух є одне Божество: слава Його одна, велич Його одна та вічна... Вічний Отець, вічний Син, вічний Дух Святий. ... Однак не існує трьох Богів, а один Бог... Ніхто Отця не створив, ніхто Його не зробив з нічого, ніхто Його не народив. Син тільки від Отця, не зроблений, не створений, але народжений. Дух Святий від Отця та Сина, не зроблений, не створений і не народжений, але походить... Але для вічного спасіння ще належить твердо вірити у втілення Господа нашого Ісуса Христа, ... що [є] Бог, і є людина. Він Бог, перед усіма віками від єства Отця народжений, людна, народжена від єства матері”.

 Інші два Символи віри Ранньої Церкви – Апостольський та Нікейський, що разом із Афанасіївським ввійшли й до Лютеранських віросповідань, широко вживаються в літургіях. Апостольський же Символ віри згодом використав М.Лютер, щоб у катехізисі показати Триєдиного Бога Творцем, Викупителем та Освятителем – нашим єдиним Спасителем.

Отже, тринітарне християнство отримало повну перемогу над аріанами, які вже після VI-го ст. остаточно зникли як церковний рух. Наступними організованими рухами, що виникли в лоні Церкви, але зрікалися Пресвятої Трійці, стали антитринітарії та соцініани ХVI-XVIIст., унітаріани (кінець XVIIІст.) та Свідки Єгови (кінець ХІХст.). Вже в самому факті, що між аріанами VIст. та антиртинітаріями ХVIст. є перерва в 10(!) століть, показує, що ці рухи не від Бога, бо Господь Ісус сказав: „Побудую Я Церкву Свою, і сили адові не переможуть її” (Мт.16:18). Також Писання запевняють, що завжди буде „залишок спасених”. Якщо б правдивою була не Церква, що визнає Пресвяту Трійцю, але ті, що Трійці зрікаються, то всемогутній Бог опікувався б ними, не допустивши, щоб вони зникли на цілу 1000 років.

Але коли це питання ставиш Свідкам Єгови (історія яких налічує трохи більше ста років), вони його ігнорують. Подібно до інших рухів – релігійних (наприклад, юдейства та мусульманства) і світських (сучасних раціоналістів та атеїстів), – вони наполягають, що вчення про Трійцю є, по-перше, нелогічним, по-друге, не є деталізованим на сторінках Писання так само, як воно викладено у підручниках догматичного богослов'я.

Щодо логіки, то Св.Августин добре сказав: „Якщо Бога можна зрозуміти, то це вже не Бог”. Він бо безмірно вище нас. Однак християни все одно намагаються пояснити догмат про Трійцю аналогіями із створеного Богом світу. За легендою, порівняння Трійці із листком рослини, схожої на конюшину (одне стебло з трьома з'єднаними в одне ціле листочками) допомогло Св.Патрику пояснити Триєдиного Бога ірландцям. Інколи говорять про рівносторонній трикутник чи про родину, що складається з трьох осіб: тата, мами та дитини. Інколи християни порівнюють Трійцю із трьома станами води (рідким, кригою та паром). Дехто філософствує про три виміри простору чи про час (минулий, теперішній та майбутній). Але всі ці аналогії є недосконалими, бо і простір, і „віки Словом Божим збудовані” (Євр.11:3). Усі ці порівняння – зі світу створеного, – їх неможливо в повній мірі застосувати до Творця. Можливо, однією з кращих є аналогія Трійці із сонцем, яке, перебуваючи на небі, водночас випромінює світло та тепло, що досягають нас. Цю аналогію запропонували ще отці Церкви. Цікаво, що відкриття квантової фізики показали дві природи світла: з одного боку, фотони є частками, з іншого – хвилями. Якщо хтось бажає, то може застосувати цю аналогію й до двох природ нашого Господа Ісуса Христа – божественної та людської. Хоча, звісно, й це порівняння не є досконалим. Ймовірно, чи не найкращою є аналогія із математики: 1х1х1=1. До речі, так рекомендують пояснювати Трійцю мусульманам, бо вони вірять в одного, але не в Триєдиного Бога (а в середньовіччі саме арабські вчені були провідними математиками в світі, –  і навіть досі ми використовуємо, так звані, арабські цифри).

Нам, грішникам, притаманно сміятися з того, чого ми не розуміємо. Отже, зазвичай невіруючі вважають доктрину про Трійцю глупотою (як вважають глупотою і „Слово про Хрест”). Але я чув історію чи притчу про невіруючого вченого, який називав Трійцю „найгеніальнішою ідеєю, що винайшло людство”. Цей мудрець, використовуючи свій надзвичайний глузд (який також є даром Божим), зрозумів, що має справу із чимось Великим! Але справа в тому, що доктрина про Пресвяту Трійцю не є людським, хай би й геніальним, винаходом.

Доктрина про Трійцю є Божим об'явленням про Себе Самого. І це вчення приймається тільки вірою із Писання під проводом Святого Духа. Пресвята Трійця справді вище нашого обмеженого людського розуміння, вище нашої логіки. Ми, твориво, не здатні „вмістити” логіку Божества. Ми, твориво, не можемо пізнати свого Творця поза тим, що нам об'явлено. “Бо ваші думки не Мої це думки, а дороги Мої то не ваші дороги, говорить Господь. Бо наскільки небо вище за землю, настільки вищі дороги Мої за ваші дороги, а думки Мої за ваші думки.” (Іс.55:8-9). А в іншому місці Святий Дух промовляє тим, хто хоче зайти за межі об'явленого у Писанні: „Отже, хто ти, чоловіче, що ти сперечаєшся з Богом?” (Рим.9:20а). Біблія – не підручник з геології, фізики чи вищої математики. Біблія навіть не є підручником з догматичного богослов'я. Якщо Біблію й можна назвати підручником, то це – „підручник спасіння”. І Бог у Своїй мудрості об'явив все, що необхідне для нашого спасіння.

Отже, довіряємо Слову Божому та дякуймо Триєдиному Богу, бо „Він нас спас не з діл праведности, що ми їх учинили були, а з Своєї милости через купіль відродження й обновлення Духом Святим, Якого Він щедро вилив на нас через Христа Ісуса, Спасителя нашого, щоб ми виправдались Його благодаттю, і стали спадкоємцями за надією на вічне життя”. (Тит.3:5-7).

І „Благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і спільність Святого Духа нехай буде зо всіма вами! Амінь.” (2Кор.13:13).

Віктор Хаустов, пастир Громади ВСІХ СВЯТИХ, Харків.