Катинь-1940: 72 роки потому військовий злочин встановлено, а злочинців - ні

Довідка «Радіо-Ера»: 15 поляків, родичів жертв трагедії, звернулися до Страсбурга з проханням, по-перше, кваліфікувати справу, по-друге, визнати Росію чи конкретних російських посадових осіб винними у порушенні прав людини. У даному разі йдеться про те, що Головна військова прокуратура Росії, яка займалася розслідуванням справи, на думку позивачів, недостатньо співробітничала з судом, відхилила запит родичів щодо обставин, за яких загинули польські військові, а також відмовила у реабілітації. 

Позов по суті складався з двох частин і базувався на Європейській конвенції про захист прав людини. Частина перша позову частково задоволена – кваліфікується це як «Заборона тортур». Росія не надала польським родичам жертв розстрілів достатньо інформації про долю загиблих. Саме тому більшісь Інтернет-ресурсів поквапилися вийти із заголовками про те, що Євросуд засудив Росію. Але позивачі більшою мірою сподівалися на другу статтю – вона називається «Право на життя». Саме ця, друга частина, становила базову основу позову.

Як вважають у Варшаві, без визнання Росії, точніше, російських слідчих і судових органів, винними у недостатньому співробітництві, неможливо встановити істину, а також, очевидно, неможливо добитися компенсації, додає дехто.

Укупі з визнанням Катинської трагедії воєнним злочином – відкриваються будь-які судові перспективи. Характерно, що обидві сторони називають рішення суду «зваженим»: якщо воно буде підтверджено Великою палатою, польські родичі жертв можуть задовольнитися моральною перемогою, а Росія нічого не втратить. Якщо ж буде визнано порушення у праві на життя – почнеться новий етап судових розслідувань. І з’являться конкретні винні: слідчі і прокурори, які чогось десь «недоспівробітничали». 

Втім, офіційна позиція Польщі на даний момент така: матеріального відшкодування від Росії поляки не прагнуть.

Сьогодні газети Польщі так коментують рішення суду:

Бізнес-видання «Puls Biznesu» у редакційному коментарі Яцека Залевського, зокрема, стверджує:
"Вчорашнє катинське рішення Європейського Трибуналу справедливості у Страсбургу не означає жодного перелому, ні для висвітлення злочину, що стався 72 роки тому, ані для сучасних польсько-російських стосунків. Його інтерпретація спирається на філософію половини склянки, при чому для кожної зі сторін, інша частина, виявляється наповненою. Наша моральна вищість полягає на визнанні Трибуналом того, що Росія не провела «ефективного розслідування». Але ж, вона зобов’язалася до цього принаймні з 5 травня 1998 року, коли долучилася до Європейської конвенції прав людини. Проте, російська сторона наповнила свою половину переконанням, що Російська Федерація не відповідає за злочини Радянського Союзу сталінського періоду. Але, ж це питання взагалі не була предметом судової справи», - пише «Puls Biznesu» і продовжує:
«Все більше вказує на те, що засекречені Росією катинські матеріали будуть опубліковані більш-менш тоді, коли... британський уряд надасть доступ до архівів ґібралтарської авіакатастрофи генерала Владислава Сікорського. Тобто, - ніколи. Причому для Росії це має величезне бюджетне значення, адже юридичне визнання домагань катинських родин убитих польських офіцерів, які очікують моральної компенсації, задіє мільйонну хвилю фінансових претензій російських громадян», - робить висновок польський бізнесовий щоденник.

Коментатор газети «Rzeczpospolita» Томаш Врублевський здивований досить лагідним висновком Страсбурського Трибуналу, адже, - наголошує видання:
«Катинське слідство могло б стати в Росії свідченням особливого значення для майбутнього цього народу. Чергові покоління, виховані на глибокому переконанні про справедливу вітчизняну війну, нарешті могли б дізнатися про чисто бандитських характер комуністичної держави, яка рука в руку з фашистською Німеччиною терроризувала півсвіту... Учора, у Страсбургу, не прозвучало слово «геноцид» і не з’явилася вимога відновлення слідства... Вирок навіть сприяє атмосфері морального релятивізму, в якому тонуть усі ті дивні війни - в Грузії чи у Чеченії, які Росія веде до сьогоднішнього дня». «Rzeczpospolita».