Про долю німецько-української родини з США, її допомогу Україні та захист у справі Івана Дем’янюка
До затишної кав’ярні в Берліні увійшов високий зі строгим виразом на обличчі чоловік і привітно усміхнена жінка. З перших хвилин між ними і власником кав’ярні зав’язалася розмова. Помітивши незвичну як для німців відкритість і добродушність жінки, він приголомшив стандартним як на берлінців питанням: “Ви полька?”. “Ні, американка,-”ніби звикла до таких запитань відповіла жінка. “Сідай вже, американко”, – посміхачись запросив жінку до столу її партнер. Вираз його ще хвилину тому строгого і навіть офіційного обличчя випромінював таку ж привітність, яку несла на собі його супутниця. Такими постали переді мною Ульріх Буш і Віра Костюк Буш.
Ульріх Буш та Віра Костюк Буш, Берлін, лютий 2011 р.
Фото автора
Віра Костюк дійсно є американкою за походженням, хоча народилася в Німеччині. Її батьки родом з України. Мати була з Рогатина, а батько – з Єзупіля Івано-Франківської області. Під час війни вони опинилися в Німеччині, а в 50-х роках емігрували до Сполучених Штатів Америки, де і замешкали неподалік міста Детройт. Батько Віри Микола був бандуристом відомої капели бандуристів імені Тараса Шевченка. Зараз в Детройті живе сестра та брат Віри. В цьому місті дружня українська громада, яку Віра Костюк Буш дуже любить. Коли відвідує родину в Детройті, навідується і до місцевої церкви. Земляки-дейтройтчани навіть зауважили, що і не помітили її від’їзду, бо часто бачать її в церкві на свята. А офіційна українська громада міста Детройт Віри Костюк Буш присвоїли їй звання “Українка року” за великий внесок, який вона зробила для розвитку української громади в Детройті і за її благодійність для України.
Яким чином американка українського походження Віра Костюк Буш опинилася в Німеччині?
Коли молода Віра вирішувала, ким стати, то вибір впав на поглиблене вивчення німецької мови, яка їй особливо легко давалася. Таким чином вона приїхала до Майнцу, Німеччина, студіювати германістику. Думала, що їде на студії, а залишилася на ціле життя. А сприяла цьому її зустріч з німцем Ульріхом Бушем.
Тоді, ще студенткою, вона якось на американське свято подяки приготувати індика. Запросила друзів. Серед них був і студент права Улі Буш. Йому так впала до вподоби господарка вечері, її люб’язність, що питання про вибір своєї супутниці життя миттєво було вирішеним. І хоч на кулінарні здібності Віри все ж наклав відбиток американський стиль відчуженості жінки від кухні, Улі ніколи не шкодував про свій вибір. Щасливе подружжя виростило двох дітей, Ніну і Андрія, які вже на самостійному життєвому шляху. Дочка – лікар-невролог, а син – завідуючий фірмою DHL. Обоє мешкають в Бонні. А батьки, не покладаючи рук, працюють для блага суспільства. Їм вдалося знайти спільне заняття, яка тримає їх разом на життєвій дорозі. Йдеться про благодійництво.
Як все починалося
Вперше Віра відвідала Україну в 1972 році. Її так вразила бідність в країні, що після повернення до Німеччини вирішила почати допомагати рідному місту Рогатин, чим могла. І як тільки Україна стала незалежною в 1991 році, Віра Костюк Буш звернулася до своїх друзів з рідного міста Ратінґен, що неподалік Дюссельдорфа, зі словами: “Я бачила бідність і ми повинні щось робити”. Так зародилася українсько-німецька ініціатива допомоги українському місту Рогатин.
Німецькі земляки відразу підключились до ініціативи хто чим міг. Хто збирав і надавав гуманітарну допомогу, хто допомагав інформацією і рекламою, хто транспортом. Так на протязі багатьох років Вірі Костюк Буш вдалося налагодити солідний трансфер гуманітарної допомоги в Україну. А згодом пані Віра зареєструвала громадську організацію “Pro Ukraine“. Назва говорить про мету організації: за Україну, для України. Члени організації, серед яких відомий український піаніст Яромир Боженко, влаштовують благодійні концерти на рахунок потреб українських дітей.
Кожен рік члени організацій “Pro Ukraine“ відвідують Рогатин. Там вони започаткували проект підтримки талановитих і старанних школярів, яких преміюють поїздками до Німеччини. Діти соціально-незахищених родин мають змогу безкоштовно харчуватися в школі завдяки фінансовій підтримці організації “Pro Ukraine“. Були започатковані комп’ютерні класи в рогатинській гімназії ім. Володимира Великого, які стали частиною Медіа-центру пам’яті Марії Шевців Костюк. Цієї весни благодійники знову прямують в Україну, де нададуть чергову фінансову підтримку і забезпечать інтернет-зв’язок в навчальному закладі Рогатина.
Чому німець Ульріх Буш підтримує свою дружину в її українських проектах?
Улі Буш ще з дитинства мав особливе розуміння України. Разом з батьками вони ходили до греко-католицької церкви в Крефельді. Тому і погляд на Україну мав він не поверхневий. Знає він і ціну діяльності, якою займається його дружина.
Благодійністю не завершується розповідь про родину Костюк Буш. Рік тому Ульріх Буш, німецький адвокат, доктор права, взявся за ведення справи Івана Дем’янюка.
Чому саме Ульріх Буш?
Родина Дем’янюків проживає в місті Клівленд, Огайо. 12 травня 2009 року вчинена несправедливість Іван Дем’янюк був доправлений спецрейсом з США до Німеччини для ведення судового процесу проти нього. Йому інкримінується причетність до вбивства 29 000 в’язнів в таборі "Собібор". Родина Івана Дем’янюка звернулася зо допомогою до знайомого їм з Детройту українського лікаря, який в свою чергу і допоміг нав’язати контакт з німецьким адвокатом. Останнього ж знали через його дружину Віру Костюк Буш.
І хоча для Ульріха Буша вже сам факт звинувачення і депортації тоді 89-літнього чоловіка, якого вже виправдали два суди, польський та ізраїльський, був абсурдом (доводити доведене), він береться за захист Івана Дем’янюка. Адвокат безпосередньо спілкується зі своїм підзахисним і переконаний в його безвинності. “Цей процес має політичне забарвлення, – стверджує він. Свою позицію адвокат підтверджує аргументами: “З самого початку до мене зверталися з вимогою примусити Івана Дем’янюка признатися в його ніби-то причетності до злочину вбивства євреїв під час служби в німецькому таборі “Собібор” на території Польщі. Подібний тиск чиниться і на суддів мюнхенського суду”.
Іван Дем'янюк на процесі в мюнхенському суді.
Фото: ru.tsn.ua
Ульріх Буш ділиться своїми спостереженнями від процесу. Представники німецького правосуддя не зацікавленні у виявленні справедливості, бо деякі з дев’яти прокурорів ставлять Ульріху Бушу часом риторичні питання на кшталт “Ну скажіть, що Ваш клієнт причетний до злочину. Ну признайтеся, що він це робив, ну визнайте його вину”. Віра Костюк Буш, яка постійно присутня на всіх судових процесах в Мюнхені, зауважує: “ Якби на місті Івана Дем’янюка була тварина, то в Німеччині вже б давно кричали: “Перестаньте мучити тварину, це протиправно.”
Таємниця живучості Івана Дем’янюка
Інакше, як знущанням над людиною похилого віку, не назвеш те, що відбувається з Іваном Дем’янюком в мюнхенській в’язниці. Своє 90-ліття Іван Дем’янюк зустрів вже за гратами. 4 квітня 2011 року Івану Дем’янюку має виповнитися 91 рік. А до кінця березня 2011 року німецька юстиція має винести вирок у його справі. Поза кулісами висить питання, чи витримає здоров’я виснаженого психічно і фізично Дем’янюка муки допитів і звинувачень? Тіло Дем’янюка підтримують знеболювальними медикаментами. Його хвороб неможливо перелічити. Те, що тримає Івана Дем’янюка, і є та безневинна душа, яку силоміць примушують прийняти брехню про неї.
“Мій підзахисний є дуже побожною людиною і не може відмовитись від своїх принципів про Божу справедливість. Він знає, що він невинний і відстоює себе як може”- говорить його адвокат Ульріх Буш. Він привідкриває ніби таємницю живучості Івана Дем’янюка: “Він не може дозволити собі вмерти, поки не буде остаточно виправданий перед людством. Він це робить не стільки задля себе, скільки заради своїх дітей і онуків. Батько родини, він несе відповідальність за своїх нащадків, на яких не може дозволити звалити свою “вину”. Кожного дня він бореться за життя і за правду заради дітей. Ульріх Буш розповідає: “Нещодавно до Мюнхена приїхали дочка Ірена Івана Дем’янюка та її син. Вони піднесли батькові і дідусеві велику білу троянду як символ чистоти і невинності. В ту хвилину в залі відчулася емоційна напруга. Тоді ніби сам дух вершив правосуддя. Всі були зворушені до сліз. Та оговтавшись від “слабкості”, слідчі зробили вигляд, ніби нічого не сталося.”
Один проти всіх і всі проти одного
Ульріх Буш як і його підопічний розуміють, що перебувають у нерівному бою за справедливість. Один проти всіх і всі проти одного. На їх боці лише родина і невелика група підтримки в Америці, Україні і Німеччині.
Офіційна Україна відмовилась від захисту свого громадянина, подаючи формальну вимову: “Іван Дем’янюк не є громадянином України, а значить Україна не несе відповідальності за нього”. Інколи Ненька має властивість відмовлятися від своїх дітей.
Іван Дем’янюк не має громадянства взагалі. Його в нього відібрали. Формально належить він все ж до української діаспори, яка не надає статусу громадянства. Тут все лише за совістю. Керівництво Світового конгресу українців висловилося у справі Дем’янюка і закликало демонструвати на підтримку вихідця з України. Людмила Млош, як презентує себе як Голова Центральної Спілки українців Німеччини в інтерв’ю «Німецькій хвилі» сказала, що “виходом на подібні демонстрації можна викликати тільки здивування і недовіру до себе”. Мейнстрімна преса зробила свою брудну справу так, що навіть відомі своєю активною позицією українці післявоєнної хвилі міграції в Мюнхені не подають і знаку, що вони мають бодай якесь відношення до українця за походженням Івана Дем’янюка. За цілий час судового процесу, а це близько 90 днів, в залі засідань суду були присутніми лише двоє українців-діаспорян.
8 лютого 2011 року в м. Мюнхен відбувалися урочистості з нагоди 90-ліття Українського вільного університету з присутньою українською діаспорською елітою.
Ульріх Буш (зліва), Віра Костюк Буш (в центрі) на святкувані 90-ліття УВУ.
Фото: Андрій Довганюк
Присутній на святкуванні адвокат Дем’янюка Ульріх Буш особисто запрошував всіх, хто був на урочистостях, прийти на засідання суду у справі Дем’янюка, яке мало відбуватися наступного дня. На велике здивування Ульріха Буша до залу суду прийшов аж один українець, студент права. Відсутність української солідарності в справі Івана Дем’янюка адвокат пояснює тривіальним людським страхом, так глибоко закодованим в українцях.
Хатоскрайство чи необізнаність в справі не звільняє людину, будь-то українець чи німець, від відповідальності за спогляданням зла, що коїться. На чиїй совісті залишаться тортури над безневинно засудженим Іваном Дем’янюком? Чи для збудження людського духу потрібен підпис головного судді німецького суду? Чому не ставиться класично-риторичне питання “А судді хто?”
Німецький адвокат Ульріх Буш переконаний в тому, що справу Івана Дем’янюка він виграє. В його розпорядженні багато аргументів на захист вже перед тим виправданого українця, якого видають за іншого (див. Службова записка стосовно справи Дем’янюка).
Але і попри юридичні докази, Ульріх Буш, вже не як адвокат, а як людина, вважає, що кожна людина маю право на презумпцію невинності і більше того, коли ця невинність очевидна. В політичних процесах ця ланка, на жаль, виключається. Для її підключення потрібна активна життєва позиція. І не тільки адвоката і його дружини, а людської складової суспільства, незалежно якої національної приналежності воно є. Інакше, володарює нелюдськість заради осудження нелюдів за рахунок безневинних за покриттям приспаних. Що це, нелюдське відношення в ім’ я людяності?
_______________________________________________________________
12 травня 2011 року земельний суд Мюнхена приговорив Дем'янюка до ув'язнення терміном на п'ять років, майже повністю задовольнивши вимоги прокуратури. До розгляду апеляції Дем'янюк відпущений з в'язниці і поміщений до будинку для літніх людей у баварському курортному містечку Бад Файльнбах.
