У Велику суботу Церква згадує зішестя Христа до аду
Передусім, через те, що вони присвячені літургійному спомину основи і джерела християнства – Пасхального таїнства Христа: Його смерті і Воскресіння, пише на своїй фейсбук-сторінці іерєй Української православної церкви Київського патріархату Ігор Маяк з посиланням на департамент інформації УГКЦ.
«Богослужіння Великої п’ятниці мають одну цікаву особливість, яку ми іноді недобачаємо. Богослужбові тексти не подають нам детального опису того, як страждав Христос (зрештою, як і євангелисти), не зображають інтенсивності Його терпінь, натомість раз у раз наголошують на тому, заради чого Він страждає, а точніше – заради кого: заради людини і її спасіння», — зазначає він.
Ісус тлумачиться як відкупитель. «Слухаючи уривки з Євангелія, які описують страсті Ісуса, зауважуємо один аспект. Увесь трагізм і якась гірка іронія подій, пов’язаних з розп’яттям Ісуса, полягає в тому, що люди продали Христа. Хто як міг, і хто за що хотів. Хтось продав Його за вірність своїм «релігійним переконанням» (архиєреї і священики); хтось – за збереження стабільності ситуації в суспільстві і за втримання балансу у стосунках між релігією і державою (Пилат); хтось – за азарт познущатися, поглумитися над беззахисною засудженою людиною (римські солдати); а хтось – просто за гроші (апостол Юда). Ісус добровільно приймає це, адже добре знає, що люди можуть розміняти Його на свої інтереси. Тому Він зі співчуттям все це зносить і відкупляє нас найдорожчою ціною – самим Собою. «Господи, Якого продали, і Який викупив нас: слава Тобі!» – співаємо на Утрені Великої середи», — зазначає Ігор Маяк.
У Гетсиманському саду остаточно погоджується на страждання і смерть. Церква згадує про це у Великий четвер. «Дуже важливо нам розуміти, що наша участь у Христових страстях полягає насамперед у прийнятті волі Божої щодо нас. Часто чути заклики до наслідування Христових страждань, до співстраждання з Христом. Але потрібно розуміти, що Христос страждав не для того, аби ми страждали. Христос стає учасником наших страждань, вершиною яких є смерть і прокладає шлях до життя. Сенс Його страждань у тому, що Він є разом з нами в час різних наших життєвих страждань. Приймаючи той хрест, який лягає на наші плечі, часом незалежно від нашої волі і вибору, ми маємо побачити поруч Христа і прийняти його як волю Отця. Ми наслідуємо страсті Христові тоді, коли приймаємо своє страждання як волю Божу, бо віримо, що Бог хоче добра для нас», — тлумачить ієрей.
Лейтмотивом богослужінь Великої суботи є зішестя Христа до аду. «Для сучасної людини існує небезпека сприймати ад як якесь містичне, міфічне місце, яке видумали люди давнини для того, аби пояснити невидиму реальність. Що таке ад? Дослівно – «підземелля», «провалля», «рів», «царство смерті», місце забуття і відчуження. Важливо наголосити, що це місце чи краще сказати стан, яке не було створене Богом, а яке виникло пізніше, внаслідок свободного вибору. Людина своїм вибором створює таку ситуацію, коли вона опиняється у стані радикального відчуження і відкинутості від Бога і від інших. Ісус через Свої страсті – побої, приниження, несправедливий суд, зневагу і врешті смерть на хресті – входить у цю найбільш раниму сферу людського життя, пов'язану з покинутістю, забуттям і безвихіддю. Ісус входить в граничну ситуацію людського існування. Бог не залишає людину ніколи, навіть в тій ситуації, яка видається людині критичною. Ад не може стерпіти Божого сходження», — пояснюється у повідомленні. За словами Ігоря Маяка, літургійні тексти представляють цю поразку пекла та перемогу життя над ним в дуже драматичний спосіб.
Богослужіння Великої суботи, на відміну від інших, дуже часто говорять про життя: «Коли зійшов Ти до смерти, Життя безсмертне…», «Життя, як Ти умираєш, як у гробі перебуваєш?» «Смерть Христа Спасителя і Його погребення ми літургійно переживаємо не як кінець євангельської драми, а як початок нового життя, не як поразку, а як перемогу, яка стає джерелом радості. Смерть Христа відкриває шлях до воскресіння, а Його гріб стає «Життєносним гробом» – джерелом життя для всіх людей, відкуплених Христом. Справжнє життя є безсмертним. Беручи участь в цих унікальних богослужіннях, слід пам’ятати, що Господні страсті є для того, аби ми жили справжнім життям, яке дарує нам Бог, згідно зі своїм словом: «Я прийшов, щоб ви мали життя, і мали його в повноті» (пор.: Ів. 10, 10)», — пише ієрей.
В цілому ж, підкреслює Ігор Маяк: «Смерть Ісуса є життєдайною і спасенною для нас тому, що таким було ціле Його життя. Він жив у повній згоді з волею Отця і в служінні людям. Він жив для інших – творив діла любові і милосердя. Тому Його смерть за нас є природнім наслідком Його життя».
