Білорус приїхав до Харкова – і потрапив в трудове рабство
Саундпродюсер та звукорежисер Андрій Володимирович Жуков є відомим у вузьких колах спеціалістом. Вдома працював він з білоруськими виконавцями, в тому числі й іноземними авангардними музикантами. Його непроста історія розпочалася півтори роки тому. Чоловіка запросили попрацювати в харківській компанії «Пларіум», яка займається виробництвом онлайн-ігор. Там він, зокрема, повинен був допомогти з нуля побудувати музичну студію європейського рівня. Для звукорежисера це був виклик, цікавий та привабливий.
«Мені ця ідея одразу прийшлася до вподоби, – розповів Жуков, – бо кому вона не сподобається? Це цікаво побудувати студію з нуля, яка б працювала би на національну музику. В Білорусі я працював з етнічними проектами. І я завжди підтримував білоруських виконавців. Я горю музикою та дуже її люблю».
Жукова зустріли в аеропорту та поселили в готелі. Обіцяли сплачувати 1000 доларів в місяць, а також надавати 20% від доходу студії. Це був віце-президент компанії Влад Шрубек, якого він згодом навчав створювати музичні проекти. Поселився Андрій Володимирович в підвалі компанії. Там тестував обладнання, створював унікальні прибори, займався аранжуванням музики. Шукав музикантів та прослуховував їх. Працювати і йому, і музикантам було непросто – їх робочий день тривав 10 годин на 10 днів.
«Офіційно мені нічого не платили, – зазначив звукорежисер, – інколи видавали гроші на їжу. Та і те доводилося просити. Трохи принизливо, звичайно. Коли був зовсім голодним, говорив: «дай грошей, піду поїм»… Він мені пообіцяв сплатити. Казав «Ні не хвилюйся, я людина чесна. Я тобі всі гроші виплачу». А коли я просив ці гроші, він видавав якусь суму – баксів 100, 200. И говорив «потім, потім».
Напружена робота давала свої плоди. Пісні, чиєю обробкою займався Жуков, відправили до Америки. Тамтешні спеціалісти запевняли, що це були одні з найкращих композицій з тик, які вони коли-небудь отримували. Разом з тим Шрубек вимагав напруженої роботи та повною самовіддачі. Так Андрій Володимирович попрацював цілі півтори роки. Але обіцяної заробітної плати так і не отримав. Як і не отримав офіційного працевлаштування.
«Вони мені пообіцяли, – згадував він, – ось тому вони взяли у мене паспорт. З самого початку вони мені пообіцяли все законно оформити. Але, по-перше, у мене немає рук. А по-друге, нібито солідна людина каже, що все оформить. А я, як дурень, повірив».
Юрист компанії також загодовував його обіцянками про офіційне оформлення документів. Розповідав, що все буде зроблено згідно з чинним законодавством. Але порожні обіцянки так і залишились порожніми обіцянками. Тільки в останній день, до того, як Андрій Володимирович опинився на вулиці, йому підсунули якісь дивні документи. Там було вказано, що його авторські права на фонограми заперечують.
Варто зазначити, що Андрій – людина з інвалідністю. Свого часу в нього були ампутовані обидві руки. Нині він часом страждає від фантомних болів. Цим скористався Шрубек. В такі моменти він тиснув на звукорежисера та погрожував закрити студію. А одного разу Жуков поскаржився на біль в зубі – після чого чоловіка доставили в клініку та вирвали майже всі. Він виснув припущення, що це було зроблено для того, щоб був додатковий привід для шантажу.
«13 жовтня поточного року до мене звернулися харківські журналісти та розповіли цю історію, – розповів Максим Корнієнко, керівник координаційного центру «Правозахисник», – коли я зустрівся з Андрієм Володимировичем та його цивільною дружиною Наталією, я побачив, що у цій справі є ознаки рабства та шахрайства. В цей же день ми звернулися до головного управління Національної поліції із заявою про злочин. Після того матеріали справи прийшли до Шевченківського відділу поліції. Там ми сподівалися, що вони будуть внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань. І почнеться кримінальне провадження. Але цього не сталося».
Згодом і правозахисник, і постраждалий змушені були звернутися до прокуратури № 1 з проханням внести до ЄРДР цей факт, а також скаргу на правоохоронців, які халатно поставилися до своїх обов‘язків. І тільки після зустрічі з керівником першої прокуратури даний випадок був внесений до ЄРДР. І коли пройшло шість днів, Андрій Володимирович був допитаний в якості потерпілого і отримав відповідний статус. Також вони спілкувався з представниками посольства Білорусі в Україні та попросили посла якось вплинути на цю справу.
«Але треба звернути увагу, що Андрій Володимирович залишився без паспорту в чужій країні, – наголосив Корнієнко, – і це дуже складно. Його в будь-який момент можуть депортувати в Білорусь. Бо є реальна загроза того, що сторона Шрубека не оформлювала жодним чином документи. І це проблема для Андрія Володимировича. І якщо він попаде в Білорусь, то там він може зазнати допиту КДБ, який триватиме не одну годину. А далі – кримінального переслідування. Бо в Білорусі дуже серйозно порушуються права людини».
Після того, як у Андрія Володимировича не хотіли приймати заяву та вносити справу до ЄРДР, він не надто вірить в те, що таки вдасться домогтися справедливості. Чоловік не розумує, чому з ним так вчинили. Не так давно він залишився на вулиці без грошей, тому якось не до оптимізму. Правозахисник у свою чергу висловив сподівання, що потерпілому віддадуть паспорт і хоча б частково повернуть гроші – з врахуванням витрат на харчування йому винні 13 000.
«Треба звернути увагу, що Андрій Володимирович ніколи не очікував, що в демократичні та правовій країні він може постраждати від рабства, – підкреслив Корнієнко – так само мої колеги, білоруські правозахисники, були здивовані тим,що правоохоронна система України ніяк не намагається захистити права білорусів».
Він розповів, що цю історію вже висвітлювали в білоруських та польських ЗМІ. Крім того, нею зацікавились міжнародні організації. За словами правозахисника, ця історія – це пляма на іміджі України на міжнародній арені. Бо той факт, що правоохоронці не захищають права людей, вже вселяє недовіру до тієї реформи, яка зараз реалізується в країні.
