Шість років харківському Євромайдану: здобутки та невиправдані сподівання
Харківський Євромайдан можна по праву вважати одним з найбіліших та найчисленніших на Сході України. В перші місяці мітинги проходили кожного вечора, а з згодом їх стали проводити щонеділі. Вперше активісти зібралися 19 листопада 2013 року. А 21 числа харків‘яни дізналися про призупинення підготовки підписання Асоціації з Євросоюзом. В той день на Площі Свободи зібралося всього 12-15 активістів, обурених діями тодішньої влади. Вони із прапорами Євросоюзу та України простояли до самого ранку. Таким був початок Революції Гідності у Харкові.
Спочатку мітинги, які зазвичай проходили навколо пам‘ятника Шевченку, не були численними. 22 листопада харківський Євромайдан об‘єднав близько 50 осіб. На наступний день там зібралося від 1000 до 2000 харків'ян. Люди виходили на вулицю і в наступні місяці, незважаючи на шалений мороз та холод.
Володимир Чистилін, співкоординатор харківського Євромайдану: «Харків змінився, але не так сильно, як цього хотілося. Мені здається, що головне, що харків‘яни, більша частина, почали усвідомлювати себе не малоросами, а українцями. Відбулася самоідентифікація людей. Вдалося провести деякі помітні речі. Такі як декомунізація, зміна назв вулиць. Вдалося нарешті народити в Харкові громадянське патріотичне суспільство. Є певна кількість людей, які сьогодні будуть виходити на протести, будуть відповідним чином реагувати в будь-якій ситуації. Мабуть, що найважливіше – з‘явився волонтерський рух. Врешті-решт, це дозволило нам під час так званої «русской вєсни» і подій 2014 року відстояти місто. Якщо б не було Майдану, якщо б 21 листопада 2013 року не вийшли, то і в березні, мабуть, нам було би набагато важче відстояти Харків.
Так, було багато сподівань, які, на жаль, не виправдалися. Ми, як і по всій країні, чекали радикальних змін системи. А їх не відбулося. Не відбулося люстрації. Ми маємо в Харкові того ж самого мера Кернеса, як і шість років тому. Майже тих самих людей при владі. Нам багато чого не вдалося зробити з точки зору свідомості харків‘ян. Не вдалося, щоб з‘явилися незалежні засоби масової інформації, не вдалося зробити правильну систему патріотичного виховання на обласному, на міському рівні. Не вдалося переконати багатьох ватників. Харків залишається ватним містом, де сильні реваншистські настрої. І це все може потім погано закінчитися для міста. Ми розуміємо, що ми в такій фазі історичного розвитку, коли на нас чекають нові потрясіння. І Харків буде першим. Є ворог поряд. І тому від кількості та якості людей, які готові стояти до кінця, до перемоги, багато що залежить».
Харківський Євромайдан був дуже багатоманітним: він об‘єднав людей різного віку, професій, релігійних та політичних уподобань. Не забували харківські активісти своїх побратимів та посестер з Києва. Біля пам’ятника Шевченку проходив збір теплих речей, одягу, харчів та коштів. Там же харків‘яни збиралися для відправки до Києва. Під час подій столичного Майдану загинули троє харків‘ян – Євген Котляр, Владислав Зубенко та Юрій Паращук.
Віктор Трубчанов, співкоординатор харківського Євромайдану: «Харків змінився більше в такому політичному аспекті. Люди почали відчувати себе українцями, почали розмовляти українською мовою. Вони зрозуміли свою автентичність. На жаль, йде війна, тому економічні критерії не можна вважати якимось досягненням. Хоча кількість автомобілів значно збільшилась… Як показує практика, то реформи слід було проводити, мабуть, трохи жорсткіше. І трохи скоріше. На жаль, не були виконані головні тези Майдану. А саме на лаву підсудних не сіли ті, хто був винен в корупції. І боротьба з корупцією велася не дуже активно».
Того ж місяця стартував так званий Антимайдан, учасники якого висловлювали свою підтримку діям тодішнього президента Віктора Януковича. Вони також схвалювали поведінку «Беркуту» під час Майдану. Та і у відвертій агресії до прихильників Майдану вони собі не відмовляли. Починалося все з кидання петард та обливання зеленкою. Потім горіли автомобілі активістів. А згодом почалися напади на активістів Євромайдану,в яких активну роль брали так звані «тітушки». Справжній розгул насильства стався 1 березня 2014 року, коли сепаратисти та представники Антимайдану взяли штурмом ХОДА. Серед них був мер Геннадій Кернес та колишній голова Харківської ОДА Михайло Добкін. Майданівців жорстоко били та принижували. Загалом, в той день постраждало 97 осіб, 76 з яких опинилися у лікарні. На цьому їх «подвиги» не завершувалися. Було захоплення харківської «Просвіти» з подальшим спаленням книг, були нові сутички та побиття, були напади та знущання над окремими активістами. І що характерно, тодішня міліція їм потурала.
Ігор Рассоха, співкоординатор харківського Євромайдану: «Більшість сподівань не була виправдана. Але дещо таки змінилося. Харків став більш українським, безумовно. Це не тільки зовні. Свідомість багатьох людей змінилася. Скажімо так, харків‘яни зробили свій вибір щодо України. Я сподіваюся, що він незворотній. Це вибір і більшості еліти, і більшості населення. Люди стали себе більше поважати. Зараз трохи, хоча не принципово, стало менше правоохоронної сваволі. Хоча не можна сказати, що проблема була вирішена.
Певний цивілізаційний зсув, безумовно, відбувся. Але це не значить, що завдання, які ставилися, були виконані. Крім того, позиція Харкова була досить цікавою і в 2014 році. Вона досить довго була нейтральною. Коли харків‘яни це розуміли як розбірки між донецькими і київськими. Але коли дійшло до Путіна та російських танків, то тоді довелось вибирати. Це вибір, який має дуже велике історичне значення. Кожен раз Харків в своїй історії робив такий український вибір. І він його зробив ще раз. Це найважливіше з того, що було. А що до результатів… Ну, шановні, немає тих результатів, за які боролися. Більше того, немає та не буде тих результатів, на які сподівалися виборці пана Зеленського. І дехто сприймав це, так би мовити, як реалізацію позитивних змін якихось ідеалів Майдану. Нічого подібного. На жаль. На нас чекає дуже багато катаклізмів».
На щастя, Харків не повторив долю Донецька та Луганська. ХОДА вдалося звільнити від сепаратистів. Антиукраїнські мітинги на цьому не завершились, його учасники, як і раніше, не гребували насильством та провокаціями. Поте з часом вони ставили все менш численними. З початком Євромайдану у Харкові почав розвиватися волонтерський рух. Люди стали гостріше відчувати свою причетність до того, що відбувається в країні. Коли розпочалася війна, харків‘яни стали допомагати і військовим, і вимушеним переселенцям.
Борис Редін, співкоординатор харківського Євромайдану: «Розчарування, втома – це нам нав‘язується пропагандою. Бо це такий психологічний момент для того, щоб людину зупинити. Люди зупиняються, бо вони втомлюються. Я, наприклад, за ці роки не втомився. Навіть не набрав максимальної швидкості. В мене ще енергії дуже багато. І таких людей є чимало. А ті, що ходять та розказують «Ах, ми так усталі ат вайни, ах, єті майданавци» – це атака на нас, на наш психологічний стан. Люди стали більше усвідомлювати хто вони є. Якщо раніше це було так: начеб Україна, але з таким дуже великим присмаком. Але люди почали займати позицію. Хто зрозумів, що це зрештою Україна. А дехто навпаки хоче, щоб це була Росія. Але вже нема того рівня толерантності. Я так вважаю, що люди більше визначились зі своїми поглядами.
А що змінилось? Наприклад, 5 років тому ви би могли уявити, що в нас пройде декомунізація, що знесуть пам‘ятник Леніну? Мені самому було, чесно кажучи, шкода, коли його валили. Я до нього звик. Але я розумію, що це страшна людина. І що йому тут не місце. І що цікаво, коли звалили цей пам‘ятник, то щось неначе змінилось в атмосфері Харкова. І ці «Путін, прійді» – вони якось розбіглися по сторонам».
Сьогодні, 21 листопада, Україна відзначає День Гідності та Свободи. Його в 2014 році проголосили на честь двох революцій: Помаранчевої революції та, власне, Революції Гідності. З тих пір кожного року в багатьох містах України збираються учасники та прихильники Майдану. Вони згадують події революції, її втрати та надбання. Та наголошують – не всі сподівання Майдану вдалося втілити у життя.
Фото – https://uk.wikipedia.org/wiki/Харківський_Євромайдан.
