Святкуємо за власним календарем!

Петро Джерелянський | Субота, 15 жовтня 2016, 19:31

«Протягом багатьох століть свято Покрови було головним для українських вояків — від козацтва до Армії Української Народної Республіки та Української повстанської армії.

Сучасна Українська держава є історичним та політичним спадкоємцем Руси, козацтва, визвольного руху та тисячолітньої християнської традиції, — послідовно й переконливо доводив голова Українського інституту національної пам’яти Володимир В’ятрович. — Саме тому День захисника України, призначений на свято Покрови, стане важливим свідченням цієї спадковости та відмежування нашої держави від радянського тоталітаризму». Чому ж шлях до встановлення цього свята та достойного вшанування борців за незалежність України виявився настільки довгим і сутужним?..

Звісно, легше за все звинуватити в такому стані речей центральну владу країни, закинувши їй нехтування найсвятішим для кожної нації — героїчними сторінками її минулого. Втім, у західних областях України ветерани національно-визвольних змагань протягом усіх цих років аж ніяк не відчували себе забутими й покинутими, бо місцеві ради (від районних до обласних) чимало робили й роблять у межах своїх повноважень, аби забезпечити достойне життя сивочолим героям. А от провести подібні рішення в інших областях проукраїнським силам не вистачило наполегливости, та й спротив, на який вони наражалися, був просто-таки шалений.

Найбільш шляхетно поводили себе в цій багаторічній тяганині самі ветерани визвольних змагань: ніхто не чув від них жодних скарг чи нарікань. На жаль, лише тепер приходить розуміння, що пам’ять про полеглих та турбота про живих ветеранів, котрі не шкодували власного життя та свободи в боротьбі із запеклими ворогами України, — гітлерівською Німеччиною та сталінським Радянським Союзом, — потрібна не тільки й не стільки їм, як власне нам, аби згодом не було соромно дивитись у вічі своїм дітям та онукам.

Ми жодною мірою не применшуємо внесок у перебіг подій Другої світової війни бійців Червоної армії, чимало з яких добровільно зголосилися вступити до війська, та й більшість із тих, хто був мобілізований, пішли воювати за покликом серця, але до лав Української повстанської армії люди вступали не лише без найменшого примусу, але й усвідомлюючи недосяжність на той час своєї великої мети — створення незалежної української держави. Вони відчайдушно боролися за майбутнє нації, не сподіваючись на визнання, славу й пошану ще за свого життя. Тисячам вояків і командирів УПА судилося загинути в нерівному двобої, інші десятиліттями поневірялися в радянських концтаборах та на засланні й тільки небагатьом вдалося кількома героїчними рейдами пробитися до країн вільного світу.

Ні, вони не зазнали поразки, а навпаки — здобули переконливу моральну перемогу над ворогом. Смолоскип національної боротьби не згас, його вже в шістдесяті роки підхопили молоді українські інтелектуали, яких тодішня влада не спромоглася ані залякати, ані підкупити. За свідченнями ж «шістдесятників», героїчна боротьба вояків УПА (і не лише на полі бою, а й у сталінських таборах) стала для них взірцем самовідданого служіння Україні…

Нагальна потреба в загальнодержавному святі й саме цього дня особливо гостро постала від початку тимчасової російської окупації Криму та розгортання воєнних дій на території Донецької та Луганської областей. Безпрецедентні зразки мужности та відваги наших бійців на передовій новітньої російсько-української війни, сотні життів, відданих за Батьківщину, потребували гідного вшанування з боку суспільства. Крім того, як уже йшлося, 14 жовтня в Україні традиційно відзначається День Покрови Пресвятої Богородиці, День українського козацтва, а також чергова річниця створення УПА. Таким чином, героїчне минуле України глибоко символічно поєдналося з героїчним сьогоденням.

Що ж усі ми разом і кожен із нас особисто може зробити для відновлення історичної справедливости? Перш за все, поширювати правду про національно-визвольну боротьбу в Україні протягом двадцятого століття, послідовно й аргументовано викривати підступні й відверто брехливі вигадки ворожої пропаганди про український визвольний рух і, найголовніше, не забувати героїв-ветеранів, що стали справжньою легендою буремної доби нашої історії. Саме їм автор цих коротких нотаток присвячує свій вірш.