О людях чесних, талановитих, не жадібних, закоханих у Харків

Як дослідник, який займається генеалогією, пошуком предків, мені по всяк час цікаво, чому люди більш шанують дворян, чи купецтво, взагалі заможних людей, і зневажливо ставляться, якщо їх предки із селян, особливо кріпаки. Довести людині, що це немає значення, іноді дуже важко. Аргументи не грають жодної ролі, поки людина сама не прийде до висновків, що це мої пращури, а все інше неважливо. Я ж вважаю, що в історії села, чи міста не існує неважливих людей, всі в історії займають своє поважне місце. І його історія складається із історії кожної родини. От чим, скажімо Георгій Михайлов, бухгалтер у військовому шпиталі історично краще, ніж генерал Орлов-Денисов? Про першого взагалі ніхто не чув, а про другого кожен хто хоч так сяк знає історію нашого Покровського собору. Та Михайлов врятував на пожежі 1832 року декілька людей, а Орлов-Денисов тільки й того, що пожив трохи у Харкові, та був похований у Покровському собору.  

         Харків звик шанувати геніїв і визначних людей, хоча деякі з них перебували в нашому місті лише короткий час, або тільки навчались у гімназії, чи університеті. Побував відомий поет, чи музикант, співак – все, пишемо книги, славимо його на виставках, музейних експозиціях… Майже кожного дня чуємо про славетних німців, вони і те зробили і це… Про славетних поляків, євреїв, австрійців, французів ми вже знаємо, або скоро будемо знати. Але ж, місто було населено українцями та росіянами, вони що, нічого взагалі тут не зробили? Неодноразово зустрічався із такою версією, ну той то українець, але ж у нього там мати полька, чи дід німець, от тому і все так збіглося, що він геній.  Про своїх харків’яни забули взагалі, або і не знали.

         Між тим мені хотілось би згадати 1813 рік, ще йде війна із Наполеоном, а в Харків приїхав чиновник із Петербургу, відомий перекладач Роман Іванович Цебріков, який покинув Харків 30 років тому. Його опис міста вражає, все йому до вподоби, він вважає що Харків розквіт. Читаємо іноземців тих часів, які  – болото, провінція. Ті хто жив у місті взагалі нічого не помітили – все як і було. Але ж хтось будував храми та житлові будинки, мостив вулиці та тротуари, ставив та запалював ліхтарі, саджав Університетський сад. Були у нас і майстри, і ремісники, і годинник на Олександрівський дзвіниці із XVIII ст. який опікував свій місцевий майстер, не іноземець. А ще були просто цікаві люди, чудаковаті, веселі і щасливі.

Через всю історію дореволюційного міста ми бачимо безліч людей, які с перших поселенців, живуть на благо Харкова и нікуди з нього не тікають, яким би болотом це не було іноземцям. А скільки приїжджало да нас і залишалось на все життя, бо місто подобалось, бо люди хороші, бо якщо працювати вмієш маєш шанс заробити і розбагатіти. От пекар Крістіан Костирь жив у селянській родині, а мріяв пекти хліби, ходив на заробітки, збирав по копійках і у 1835 році відкрив свою пекарню. Да таки хліби випікав, що все чиновництво замовляло, імператорам та великим князям підносили, декілька учнів пройшли через його майстерність, тільки один згадав в кінці життя про нього, а мемуари ці побачили одиниці, а читав мабуть я один. Про техніка Олександра Количева я вже якось згадував, людина отримала гарну освіту, а сам біднесенько жив, але першим в Харкові почав пропонувати електрику, стільки всього в своїй майстерні робив для цього. Лампи електричні сам виробляв ще з 1887 року, другим у імперії. До відкриття першої у Харкові міської електростанції, він побудував дві маленькі та продавав електрику декільком домовласникам.

Я хочу щоб ми шанували майстра винахідника нових печей Митрофана Лопарєва, засновника першої картинної галереї Льва Алферакі, старосту водовозів Павла Давиденка і вчительку Клавдію Назарову які жили у нашому місті в першій половині XIX ст. і були поважними городянами в свій час, сьогодні – забуті.

От о таких людях, чесних, талановитих, не жадібних, закоханих у Харків і біде мова у лекції, яку я приготував на «Ніч історії Харкова» яка відбудеться с 25 на 26 лютого. Вони не відомі історикам та краєзнавцям, про них ще ненаписані книжки, тому у Вас є шанс почути про них першими!