Як вермахт під Таранівкою весну зустрічав
Так сталося, що у 2013 році я про події березня 1943 року видав дві книжки: окремо про подвиг взводу Широнінців у селі Таранівка та бій у селі Соколово. Пізніше на основі цих текстів вийшли і мої документальні фільми. На той час більшість фактів публікувались уперше. Це взагалі-то документи підрозділів Червоної Армії, але частково були використані й документи танкового корпусу СС та армійської групи Ланца (Кемпф). Як би там не було, але це все-таки погляд на події з радянського боку.
І після виходу книжок і фільмів я продовжував збирати документи про події, які стосуються першого визволення Харкова та невдалої його оборони. Нарешті я отримав документи 6-ї танкової дивізії та очолюваного генералом Отто фон Кнобельсдорфом 48-го танкового корпусу вермахту. Завдяки історику Володимиру Маслійчуку, який добре знає німецьку, ці документи були перекладені. Я був вражений новими фактами й довго вирішував, чи варто зараз публікувати нову версію боїв за Таранівку. Врешті-решт, окрім мене, навряд чи хтось у найближчі роки підняв би цей пласт подій. Але ж я вважав і вважаю, що краще самому спростовувати свої недоліки або доповнювати своє дослідження, ніж пізніше тобі дорікатимуть про це інші.
Тому вирішено створити новий документальний фільм «Тарановка: заноза генерала Кнобельсдорфа». Що там буде несподівано цікаве та раніше не відоме? Не розкриваючи всіх секретів, натякну, що 48-й танковий корпус вермахту, виконуючи плани Манштейна, повинен був вийти із іншими підрозділами 4-ї танкової армії Гота південніше Харкова. Гот хотів, щоб саме його армія знову взяла Харків. Неочікувано для Кнобельсдорфа та Гота поблизу Таранівки 6-та танкова дивізія спіткнулась об посилену оборону. І справа навіть не у широнінцях, яких насправді було замало для зупинки такої кількості ворога. Загони Червоної Армії так уперто тримались за частину Таранівки, що німці все не могли зрозуміти: НАВІЩО?
Крім цієї незрозумілості, важливо зазначити, що 2 березня 1943 року не лише широнінці, а й усі підрозділи Червоної Армії під Таранівкою не могли знищити заявлену кількість танків противника. БО ЇХ ПРОСТО НЕ БУЛО в такій кількості не лише у 6-ї танкової дивізії, а й у всього 48-го танкового корпусу. Проте за другий день весни червоноармійці підбили 11 протитанкових гармат, безліч автотранспорту, бронедрезину та лише одну самоходку. Як це сталося, як проходив бій, якими силами, як повели себе німці 4 березня – про це дивіться скоро у нашій новій документальній стрічці.
А ще - про відношення до танкістів з боку командування 48-го танкового корпусу, залізні нерви командирів танкових груп Мартіна Унрайна та Германа фон Оппельна. Про те, як бажання помсти за знищення танків під Тацинською призвело до того, що 2-й гвардійський танковий корпус під Таранівкою сам пішов в атаку на кривдника 6-ї танкової дивізії вермахту, як знову програв і чому саме.
Вважаю, що я виправдаюся перед моєю шановною богинею, публікуючи нові матеріали й дозволяючи обивателю самому робити оцінку подіям, які відбувались у березні 1943 року на південь від Харкова.
