«Who is Mr. Danilchenko?» або «10 штрихів до прокурорської біографії»

4 квітня декілька сотень активістів під стінами прокуратури вимагали особистої зустрічі з Данильченком, але той вирішив до розлюченого натовпу не виходити, пославши в якості парламентера прес-секретаря Вікторію Дубовик. Конструктивного діалогу очікувано не вийшло, і вже значно менш численна група мітингувальників перемістилася до будівлі обласної адміністрації вимагати відставки прокурора.

Приводом для цієї акції протесту стало побиття активіста Дмитра Олійника на попередньому мітингу бійцями «Сотні Лева», які самі зізналися в співпраці з Данильченком. Сумнівна діяльність псевдо-патріотів неабияк обурила правих радикалів – сьогодні до будівлі на Хмельницького 4 підтягнулися представники «Правого Сектору», «Десниці», «Азову, «Громадської варти» і харківських «ультрас».

Щоб розібратися з колом претензій громадськості до Данильченка, варто нагадати деякі штрихи суспільно-політичного портрету особи, яка вже майже два роки керує прокуратурою на прифронтовій Харківщині.   

1. «Особиста армія тітушок»

Прокурорське намагання зірвати акцію протесту 28 березня руками «тітушок» з «Сотні Лева» було дуже непродуманим кроком – резонансу додав й коментар головного «лева» Андрія Шмітька, де він підтвердив досвід співпраці й надання охоронних послуг Юрію Данильченку.     

2. «Таємна квартира»

Майже як у раннього Гаррі Поттера, але не секретна кімната, а ціла квартира: згідно декларації про доходи 2013 року, Данильченко жив на саму лишень прокурорську пенсію (доречи, 205 тисяч грн. на рік) і був власником однієї квартири площею 158 метрів квадратних. А от у декларації 2014 року додалася ще одна квартира, яка при цьому не зазначена як «новопридбана».         

3. «Діамантові прокурори»

Харківські активісти не можуть, серед іншого, пробачити Данильченку підтримку «діамантових прокурорів» і підпис під колективним зверненням до Шокіна, де керівнику ГПУ пропонувалося звільнити «грубого порушника прокурорської етики» Давіда Сакварелідзе.

4. «Порве за друзів»

Власне, конфлікт із Сакварелізде розпочався ще в серпні 2015 року, коли грузинський реформатор домігся звільнення скандального заступника і товариша харківського прокурора Олега Кващука.

5. «Кучмівський кадр – ворог Майдану»

В останній рік президентства Леоніда Кучми, 22 січня 2004 року, Юрій Данильченко був призначений прокурором Миколаївської області. Після звільнення в червні 2005 року проти Данильченка були відкриті кримінальні провадження, пов’язані з порушеннями виборчого процесу.

6. «Довірена особа кандидата від Королевської»

На парламентських виборах 2012 року Юрій Данильченко був довіреною особою кандидата від партії Наталії Королевської «Україна – Вперед!» Володимира Тимошина (правозахисника, колишнього «опера» та власника стріпклуба в Миколаєві). У 2014 році Тимошина пов’язували з кремлівською п’ятою колоною в Миколаєві, але він у судовому порядку змусив журналістів спростувати цю інформацію та вибачатися.

7. «Помічник регіонала-партнера Олександра Януковича»

Тимошин на 127 окрузі зазнав поразки, але Юрій Данильченко без роботи в майбутньому парламенті не залишився – він став «помічником на громадських засадах» депутата від «Партії Регіонів» Вілена Шатворяна. Шатворян у 2011 році очолив «Спілку вірмен України», а Данильченко, доречи, народився саме в Вірменії – ймовірно, за цією національною лінією вони й познайомились. Автомобільний бізнес родини Шатворянів був доволі успішний, а будувати політичну кар’єру допомогло давнє знайомство батька з Віктором Януковичем (Григор Шатворян обіймав посаду керівника правління Всеукраїнського банку розвитку, що належав Олександру Януковичу).

8. «Топ-менеджер у банку олігарха Фірташа»

У перервах між службою в прокуратурі Юрій Данильченко працював у сумнозвісному банку Дмитра Фірташа «НАДРА», до того ж був одним з топ-менеджерів (віце-президентом). У мережі залишились відголоски його роботи – скандал із залякуванням журналістів і конфлікт з мешканцями житлового комплексу «Чайка» в Києві.   

9. «Прокурор-парашутист»

Коли в 2012 році «Партія Регіонів» почала закривати мажоритарні округи в Харкові кандидатами (Валерій Писаренко, Ірина Бережна), які не мали до цих територій жодного відношення, «гастролерів» у народі прозвали «парашутистами» або «десантниками». Власне, в біографії Данильченка із Харковом пов'язані лише далекі студентські роки, тоді як працював він здебільшого в Миколаєві (також у Кировограді та Києві). Напередодні призначення в Харків указом генпрокурора Яреми, в миколаївських регіональних ЗМІ почали з’являтися повідомлення про ймовірне повернення Данильченка на посаду Миколаївського обласного прокурора. Втім, «дарьоному коню», як-то кажуть – Харків теж згодився.

10. «Турботливий батько»

Як не боролися українці з кумовством та іншими проявами фамілізму в політиці і держслужбі, проте принцип «все найкраще – дітям» з прокурорської ментальності нікуди не подівся. Син Юрія Данильченка, Павло, обіймає посаду заступника прокурора Деснянського району.

От такі штрихи до портеру: цікаво, чи візьме на себе новий керівник ГПУ подібний «іміджевий тягар», або ж у Харківській обласній прокуратурі завіяло вітром змін?..