Стандарти та ГОСТи: скасувати не можна залишити

Відбувається постійна еволюція тих стандартів, що зародилися як база інженерного знання, коли з’єднувалися ГОСТи — вони фактично такими і залишаються. Бо те, що ви виробляєте, має співпадати з деталями інших виробників, для цього ви використовуєте той чи інший ГОСТ.

Але є така дуже специфічна річ — за частину промислової продукції держава бере відповідальність на себе. Наприклад — ліфт: держава відповідає, щоб він не впав. Вона зобов’язана гарантувати, щоб він був достатньо міцний. Це все прописувалося на рівні стандартів. Це було всюди: у Німеччині, Франції чи в Радянському Союзі…

Десь на початку 90-х років на рівні Міжнародної організації стандартизації цей процес трішки змінився. Було розмежовано обов’язкові вимоги, які контролює держава — технічний регламент — і інженерні знання, які було названо добровільними. Тобто це було рішення глобальне в середовищі стандартизації.

Найбільшого поширення ця модель розслоювання обов’язкових вимог і необов’язкових набула у Європейському Союзі — через те, що розширювався сам Союз. Це відбувалося, відповідно, і в Росії, і в тому числі, в Україні.

Тут є кілька маніпуляцій, з точки зору надмірних ентузіастів, завдання яких полягає в тому, щоб вбити ГОСТ. Набір стандартів — це і наукове знання, і інженерне… Тобто стандарти потрібні, вони цілком нормально працюють. Насправді, єдине, що мало зробити Міністерство економіки - це перевести їх з категорії обов’язкових в категорію необов’язкових. Особливо старі стандарти, що діяли ще до 1992 року.

Що це дає для бізнесу будь-якого роду? Перш за все, можливість уникнути якихось безпідставних претензій з боку органів ринкового нагляду.

Якщо раніше ви імпортували чи продавали щось, вам могли власне висунути претензії з приводу того, що у вас якась форма не відповідає стандартам. Звісно, ви і надалі можете її використовувати, але вас можуть оштрафувати за те, що ви не дотримуєтесь технічних регламентів.

Тому якщо у вашому житті стандарти є важливим елементом роботи, то треба тверезо до цього ставитись. Коли ми говоримо про переход на європейські стандарти, мова йде про обов’язкову частину. Тобто лише про ті вимоги, які є обов’язковими та затверджені на рівні Кабінету Міністрів, і ті стандарти, які є доказовою базою для цих постанов Кабміну.

Той, хто скептично відноситься до того, чи ми готові до переходу на якісь європейські стандарти, може бути спокійний. Взяти, наприклад, ліфти. Ми нормально виробляємо їх по європейським стандартам. Вони нормально працюють як на українському ринку, так і на російському. Їх виробникам не принципово дотримуватись якихось старих стандартів. Хоча це заводи, які працювали ще за часів Радянського Союзу.

Є такий маркетинговий хід, особливо цим люблять білоруси хвалитись: пиво по ГОСТу, морозиво по ГОСТу. Оця можливість в маркетингових цілях використовувати це - є і надалі лишається. Але цікава річ — якщо хтось говорить, що він цьому ГОСТу відповідає, за це його можна і прижучити. Тому що можна відразу піти в лабораторію, зробити тест цього стандарту, попросити лабораторію перевірити, чи воно відповідає тому стандарту, а якщо збрехав — взяти з нього компенсацію, тому що він збрехав. 

Я брав участь в роботі тристоронніх консультацій за участі України, ЄС і Росії, де питання стандартів дуже добре обговорювалося. Представники технічної частини абсолютно нормально сприймають нашу роботу по стандартах, тому що вони розуміють, що за 10-15 років інженерна думка іде вперед. Тому і в нас, і в Росії, і в Казахстані, і в ЄС, стандартизаційну базу треба оновлювати.

Вони розуміють, що вже зараз ніхто не є власником абсолютного знання у сфері виробництва якоїсь продукції. Тому в Росії нафтова галузь скаржиться на те, що у них застаріла стандартизаційна база, яка не дозволяє використовувати сучасне обладнання. Росстандарт нам заздрить, але при цьому підтвержує, що вони ідуть тим самим шляхом: міняють ГОСТи, які були до 92-го року на ГОСТи російські чи ГОСТи Митного союзу, які вони копіюють з європейських.

Насправді, вони лише зняли напругу з внутрішнього рикну. Плюс вони дали можливість запустити процес укладення додатку до угоди з ЄС. Між тим, Україна висловлювала намір укласти цю угоду ще при Кучмі.

Зараз ситуація склалася так, що в таких речах, як технічне регулювання, якщо вас признають або ЄС, або США, вас визнає весь світ. Китай, наприклад - автоматично. Як тільки ми отримали дозвіл експортувати молоко в ЄС, вони не чекаючи, автоматично дозволили ввезти українське молоко без будь-яких інспекцій. У Китаї великий дефіцит харчових продуктів, і вони просто довіряють ЄС. 

Тому ЄС важливий не стільки як ринок, де ми можемо щось продати, скільки партнер, який говорить, що в нас все добре.