Шевченко - гуманіст. Мирослав Попович поділився міркуваннями про філософію поета з харків'янами

Світлана Шкурай  |  Середа, 2 липня 2014, 20:28
Вчений-філософ Мирослав Попович, академік НАН України й представник ініціативної групи «Першого грудня», розповів харків’янам, як він бачить Тараса Шевченка, його творчість та особистість. Лекція пройшла в День Конституції України, 28 червня, в стінах Харківського національного університету і зібрала не тільки студентів та викладачів ВНЗ, а й інших жителів міста. Що запам’яталось і найбільше сподобалось слухачам з почутого – читайте далі.
Шевченко - гуманіст. Мирослав Попович поділився міркуваннями про філософію поета з харків'янами

Кожна епоха переосмислює минуле відповідно до нових реалій, тому й трактування письменників з часом зазнає змін. Так сталося і з Шевченком. За радянських часів він був пролетарієм і рупором народу, сьогодні є повстанцем: його портрети в балаклаві або зі зброєю активно поширюють в інтернеті, графіті з його зображенням прикрашають стіни будинків. А ким він був насправді? Які думки хотів донести?  Аби дати відповідь на ці питання, недостатньо просто читати  Шевченка, його треба розуміти. 

Мирослав Попович ділився своїми роздумами щодо філософії Тараса Шевченка та відповідав на запитання присутніх. Дехто записував розмову на диктофон, а хтось ретельно занотовував цитати в зошиті. Більшість слухачів дізналась щось нове для себе.

Олександр Савчук, викладач університету:

"Мирослав Володимирович здатний на такі безпосередні, суто філософські, суб’єктивні, але дуже самобутні, роздуми. Питання небайдужості – це я менше помічав у творчості Шевченка. Мабуть, воно справді актуальне. Тлумачення «Гайдамаків» не як прикладу, а як навпаки – антиприкладу, як краще не робити. Дуже важлива у Поповича була думка про неполітичне прочитання, нове, але не політичне, прочитання. Не можна просто перевернути картинку: було поганим – стало добрим. І це те, що Шевченко вказує. І цю думку розвиває Попович, що при перегляді історії не повинне з’являтися «полювання за відьмами». Там, де є культура, має бути якесь якісно нове прочитання. Ну, і одна з останніх фраз «Культура – це знати, чути і любити». Чомусь ми стереотипно намагаємося протиставити емоційне і раціональне – любити і розуміти. Очевидно, уже для літнього академіка професора Поповича це нетривіальне порівняння є однією із важливих думок, які він намагається нам передати."

 

Катерина Герасичкіна, архітектор:

"Перше, що мені запам’яталось, що я позначила спочатку у себе в голові, а потім записала, це визначення слова «свято», що це «священні спогади». Російське «праздник» й українське «свято». Я не знаю, що значить «празник», але чомусь маю сумніви, що в перекладі на українську це буде значити «священні спогади». Коли ми щось святкуємо, ми збираємось, що ми робимо? Ми згадуємо, запрошуємо на наше свято людей, з якими можна щось загадати. Друге те, що тут відбулося порівняння найбільшого і найменшого зла. Не завжди найменше зло може бути дійсно найменшим. Іноді найменше зло є найбільшим злом. Шевченко гостро поставив питання того, чи має людина право вибирати між двома виявами зла. Якщо нам пропонують вбити людину або покалічити, то ми не маємо права зробити вибір ні в один, ні в інший бік. Ми маємо відмовитися мати право вибору, мабуть.  Основна думка творчості Тараса Шевченка – жити і любити серцем. Напевно, це те, що нам потрібно зробити зараз."

Вікентій Бухарєв, мистецтвознавець:

"Шевченко і справді став актуальним за цих подій, але в кожного свій Шевченко. І так, на мій погляд прикро, виявилось, що він став своїм для більшості в такому буквальному, ілюстративному, не те, щоб негативному, а стереотипізованому і радикалізованому вигляді. Поеми і рядки на кшталт «борітеся – поборете», тобто такий певний нігілізм, певний макіавелізм, «ціль виправдовує засоби», ледь не шахізм вбачають у цих рядках, а те, що ми почули сьогодні від пана академіка, то це непересічний, «проти течії» погляд на Шевченка. Гуманізм і загальнолюдські цінності, тому що люди, які недооцінюють Шевченка йому закидають, що він є україноцентричним, обмеженим, а насправді загальнолюдське у ньому присутнє не менш, ніж у того ж «обмеженого» Міцкевича, «обмеженого» Пушкіна. Дійсно, постать, яка є носієм гуманістичних ідей. Складність лишень полягає у тому, що ці ідеї не є артикульованими прямо, як у Ганді чи матері Теризи з Калькутти чи Івана Павла II, але це присутнє, і завдяки таким винятковим фахівцям з’являються ключі, які відчиняють нам двері до цих підвалин гуманізму. В нашій національній культурі вони присутні в такому голосному, я б сказав, потужному, варіанті. Шкода, що ці думки  набувають дуже малої поширеності. "

comments powered by HyperComments