На дні Нью-Йорку "Шевченківці" готуються до прем'єри
Польський режисер Анджей Щитко ставить на сцені харківського театру імені Тараса Шевченко спектакль "Антігона у Нью-Йорку". Переклад тексту Януша Гловацького зробив укаїнський письменник Олександр Ірванець. Про спектакль, акторів та ще дещо - з перших вуст від головного режисера Анджея Щитко та його помічника, актора Сергія Бережка.
Анджей Щитко, режисер:
"Ми знайомі з Янушем Гловацьким з 90-х років минулого сторіччя, познайомилися в Сполучених штатах Америки. Відразу хочу сказати, що Януш Гловацький - НЕ американський драматург. Він польський драматург, який живе в Америці.
По суті справи, чому я взявся за цю п'єсу? Нескромно буде сказати, але минулий спектакль «Прощай, Юда» мав такий тріумфальний успіх в Україні, а також у Польщі було прийнято з симпатією. Я навіть не очікував такого шикарного успіху. Багато хто з вас були на цьому спектаклі і знають, про що йде мова, яка там головна ідея. Дирекція театру запропонувала мені продовжити цю ідею. І, щоб продовжити цю ідею, я вибрав п'єсу «Антігона в Нью-Йорку» Януша Гловацького. Мені здається, що це має дуже велике значення, особливо тепер, коли Україна підписала договір з Європейським Союзом в такій складній ситуації. Тепер ця ідея буде особливо звучати - в контексті подій на Південному Сході.
Дія п'єси відбувається в Нью-Йорку, герої - бездомні. Про це пишуть дисертації, але найголовніша ідея - це лицемірство і обман цього світу, який, як ми бачимо, зараз домінує. Це п'єса про виключну самоту людина в ситуації, яка дуже фальшива, яка дуже ілюзорна і несправедлива.
У п'єси дуже багато спільного і з «В очікуванні Годо» Семюела Беккета, і з «На дні» Горького. Безсумнівно, вона теж про людину на повороті долі. П'єси між собою подібні і перегукуються по головному ідейному мотиву.
Про Сергія Бережка...
Бувають актори, ти півгодини говориш йому, а він не розуміє. А дуже приємно працювати з таким актором, з таким артистом, який, коли почнеш говорити, вмить розуміє. І ось я знайшов таких артистів, таку трупу, з якими люблю працювати.
Про переклад Олександра Ірванця...
Я не знав раніше, чи є переклад п'єси Гловацького на українську мову. Існує ще один варіант перекладу - Василя Сагана. Але після зустрічі з Гловацьким у Варшаві ... ми розмовляли, я сказав, що немає перекладу «Антігони» на українську. Януш відповів, що є, і зробив його Сашко Ірванець. Потім я зв'язався з Ірванцем, він надіслав мені переклад. Ця та ще чотири п'єси в його перекладі повинні вийти окремою книгою, у нього вже були авторські права на публікацію. Без сумнівів, це допомогло п'єсі дійти до українського, харківського глядача. Це хороший переклад. Хочу звернути увагу на те, що п'єса написана в 1993 році для Вашингтонського театру англійською мовою. Є невелика різниця між різними версіями, автор дописував, і сцени відрізняються в англійському варіанті та польською. Проблема була в тому, що дія відбувається серед бездомних. У них своя специфічна мова, свій сленг. Януш вживає вульгаризми, але проблема в тому, щоб вони не звучали українською занадто вульгарно. Потрібно було шукати середнє між польським варіантом і українським.
Це трагікомедія. П'єса дуже складна і за змістом, і за виконанням. Її тому грали на найкращих всесвітньо відомих сцена, що актори змогли передати заставлене в неї. Януш Гловацький - дуже інтелігентна особистість і дуже проникливий спостерігач за тим, що відбувається навколо нього. Ми бачимо тут такий глум, добру іронію по відношенню до цієї інтелігенції. Це не якась важка психологічна п'єса, як у Чехова, це типова трагікомедія, там багато смішного, кумедного, веселого. І я думаю, що актори побачать ті площині веселого і сумного, які в ній є.
Тут немає повної відповідності античної п'єсі, але Аніта, як і Антігона Софокла, яка поховала брата і заплатила за це своїм життям, ховає свого улюбленого Джона, щоб зберегти традиції, людську гідність. Справа в тому, що люди, які живуть в такому багатому місті Нью-Йорку - мені пощастило три роки там працювати, - але саме герої п'єси живуть на дні, на звалищі, але зберігають людські якості.
На одній виставі у мене була зустріч, і склалося таке враження, що, якщо вони вступлять до Європейського союзу, то вони будуть багатими, красивими і щасливими, що всі їхні мрії втіляться. Я б хотів нагадати слова Кеннеді, який свого часу говорив: не думай, що Америка може зробити для тебе, а задумайся, що ти можеш зробити для Америки. Ситуація з Україною паралельна - не те, що Україна може зробити для вас, а що ви можете зробити для України. Бо інакше мрія про це багатому світі, про швидкої реалізації всіх бажань стане шляхом до прокляття, до руйнування себе, а значить і своєї мрії. І найголовніше: щоб усвідомлення, що ні хтось нам зробить, а ми безпосередньо впливаємо на зміну ситуації, не прийшло надто пізно. Думаю, що коли глядач побачить цей спектакль, щось зміниться в його свідомості. Він співвіднесе життя героїв зі своїми мріями та уявленнями про той світ - багатому і щасливому, але дуже ілюзорному.
Сергій Бережко, актор про свого героя - Сашу, художника з Росії:
Це людина, яка колись покинув свою країну для того, щоб зробити своє життя таким, про який він мріяв, більш яскравою, вдалою, прекрасною. На батьківщині йому здавалося, що він великий, але невизнаний художник: Брежнєв плюнув на його картину на виставці. І він вирішив реалізуватися у вільному демократичному світі - в Нью-Йорку. І президент Буш не прийшов на його виставку, бо він взагалі не знав про існування цього художника. Коли герой зрозумів, що він там нікому не потрібен зі своїми геніальними можливостями, він виявився там, де він опинився. Ось в цю ніч, коли відбувається дія, він весь час думає про свою батьківщину, згадує птахів в ленінградському зоопарку, свою маму, яка залишилася. Він хоче повернутися, але вже пізно. Тому треба в своїй країні, в своєму будинку робити те, що ти можеш робити. Навіть якщо тобі не дуже хочеться, ти повинен зрозуміти, що ніхто не прийде і не зробить. Ти повинен це робити тут будь-яку ціну.
Прем'єра спектаклю відбудеться 6,7 та 9 грудня 0 18.00 на великій сцені театру Шевченка.
Фото - прес-служба театру
