Невідомий Харків: Харківська фортеця і Петро І

Хоча будівництвом Харківської фортеці керував Чугуївський воєвода Григорій Спешньов, він же надав для цього план, але паркан був низький і рідкий. Пов’язане це було не тільки із звичаями українських козаків, але і з низькою якістю деревини – дубу.

Коли до Харкова прибув воєвода Воїн Селіфонтов, то він був шокований кривим та косим острогом. Тому за 1656–1658 роки новий воєвода перебудовував фортецю на московський лад, стіни поставили суцільним дубовим острогом, посиливши їх катками, обламами та тарасами (вид укріплень - Авт.).

У фортеці було десять веж критих дранкою, три з яких були проїзні: Салтівська (вона ж Шаповалівська, а потім - Московська), Чугуївська і Лопанська. Висота башт була від 3 до 13 метрів. Найнижча башта була Тайницька, від якої до річки Лопані йшов тайник 34-х метрів у довжину, де був колодязь із водою. Найбільша 13-метрова – вістова (Нікольська) башта.

Дерев’яна острожна стіна з обламами та катками.

Всі башти були із шатровим дахом і всі, крім Тайницької - із дозорними клітями. Вісім башт, окрім Тайницької та однієї проїзної, були посилені обламами – навісними у бік противника бойовими майданчиками, які завершували дерев’яну фортечну стіну. У підлозі облама була стрільниця, що дозволяла обстрілювати ворога, який підійшов до стін. Облам накривала тесова покрівля, на кроквах якої лежали катки.

Довжина нового острогу складала 997 метрів, з трьох сторін був рів глибиною та шириною 6,5 метрів. В середині фортеці були побудовані: воєводський двір, канцелярія, складські приміщення, Успенський собор.

 Кількість населення Харкова зростала, до того ж у фортеці був тільки один колодязь. Тому у 1660 році воєвода Василь Сухотін побудував ще один острог, який прикрив з півдня посад і численні криниці в цьому місті. Однак - це укріплення повністю не завершили через нестачу матеріалів та коштів. Цей острог був теж із обламами та катками, з трьома проїзними вежами та однією глухою вежею. Троїцька вежа не була добудована, замість неї був лише отвір в стіні. Довжина стін нового острогу досягала 501 метр. Вулиці посаду були перегороджені надовбами на випадок татарського нападу.

З перепису 1667 року ми бачимо, що при передачі Харкова від воєводи Тарбєєва до воєводи Ситіна фортеця зазнала змін: острог став рідшим, тайницька криниця зацвіла, покрівля на баштах прогнила та обвалилась. А в 1690 році в деяких місцях острог і башти взагалі обвалились. І добре, що під Харків не підходив потужний противник. Все ж у XVII  ст. місто було великим населеним пунктом з десятьма церквами, поблизу був Курязький монастир, сто млинів. 

План Харківської фортеці в 1709 р., реконструкція Олександра Парійського.

Початок XVIII ст. для Харківського слобідського козацького полку був так само не легким, як і всі попередні роки заснування Харкова та інших поселень полку. Йшла Північна війна і шведський король Карл XII був близький до кордонів слобідських полків. Зима 1708-1709 років проходила в нескінченних сутичках на кордоні Охтирського та Сумського полків. Бунт в Астрахані в 1707 році хоч і був придушений, але слідом за ним спалахнуло на Дону повстання Кіндрата Булавіна. У придушенні останнього брав участь і Харківський полк, за що цар Петро І надіслав з Лебедина грамоту від 12 грудня 1708 року, в якій хвалив полк за вірну службу. Щорічно чекали і нових набігів татар. Тому Харківська фортеця була однією з ланок для стримування загроз зі сторони супротивників Московського царства. На початку XVIII століття стіни і башти фортеці вимагали ремонту, територія вже не відповідала всім запитам гарнізону, особливо на випадок тривалої облоги.

Харківська фортеця в 1709 р. з найменуванням башт, реконструкція Олександра Парійського

Вранці 2 червня 1709 року на свято Вознесіння Господнього московський цар Петро І, рухаючись з Азова до Полтави, прибув до Харкова. Це був перший візит московського царя і майбутнього імператора в місто. Та власне і після його перебування, наступна царственна особа Харків відвідає тільки через 78 років, а саме 10 червня 1787 року. Повертаючись із Криму до столиці, в ньому буде ночувати імператриця Катерина ІІ.

У першій половині XVIII ст., основна дорога в Харківську фортеця вела через нові Московські ворота, а до них дорога проходила біля Миколаївської церкви. Зупинку у ній Петро І зробив навмисно, оскільки саме поруч з нею колись стояла перша каплиця-скит, що служила першим поселенцям з 1648 року парафіяльним храмом. Потрібно також розуміти й те, що крім Миколаївської церкви, безпосередньо в фортеці розташовувалися також Успенський собор і каплиця - на тому місці, де з 1657 року стояв дерев'яний Успенський храм. У безпосередній близькості була ще домова Покровська церква, що служила також усипальницею для козацької старшини. Богослужіння в Миколаївській церкві Петро І відвідав, бажаючи догодити жителям міста.

Далі Петро І пройшов в Успенський собор, дорогою відзначаючи недоліки Харківської фортеці. Там він прослухав літургію і сам читав Апостол, що втім робив завжди в таких випадках. На воєводському дворі, який розташовувався майже навпроти собору, цар вислухав декількох прохачів і прийняв ряд рішень щодо арештантів.

Проїхавши на стіни фортеці, Петро І оглянув основні вежі, пороховий льох, запаси пороху, солі і хліба. Паралельно він віддавав розпорядження інженерам про те, що потрібно виправити, і з якого боку фортецю розширити. Майже тоді був накреслений план фортеці і форштадту. Далі цар спустився через Чугуївську вежу до Подолу. Незважаючи на те, що в загальному він був незадоволений станом Харківської фортеці, все ж цар не виявив своєї запальності.

Після огляду фортеці Петро Олексійович обідав в будинку полкового осавула Григорія Семеновича Квітки, який стояв недалеко від Успенського собору. За столом крім Петра І була і його дружина, майбутня імператриця Катерина І, яка висловила бажання залишитися в Харкові з дружиною князя Меншикова до її одужання.

Цар Петро І оглядає Харківську фортецю.

Петро І покине Харків в цей же день і відправиться через Люботин і Валки під Полтаву, де здобуде перемогу над військами шведського короля. Харківська фортеця буде розширена після від’їзду царя з північного боку, збільшивши площу форштадта майже вдвічі. З 1713 року гостинний господар – Григорій Квітка буде призначений Петром Олексійовичем харківським полковником і залишиться в цьому званні до самої смерті. Кам’яний Успенський собор буде пошкоджений під час пожежі 1733 року і розібраний в 1770 році, а на його місці буде споруджений новий кам’яний собор, який зберігся до наших днів. Стара соборна дзвіниця буде розібрана в 1819 році, замість неї буде побудована нова, також досі вона прикрашає Харків. Дерев’яна Миколаївська церква згорить під час пожежі 1733 року, замість неї до 1742 року буде споруджено нову дерев’яну, а в 1770 році - кам’яну церкву. Будинок полковника Григорія Семеновича Квітки, де він приймав Петра І,  також згорить в 1733 році. Так що візит майбутнього імператора, який першим відвідав Харків з царюючих осіб, запам'ятає тільки Покровський собор, який бачив його втім лише здалеку.

Розріз валів та рову Харківської фортеці в 1720 р.

До середини XVIII ст. Харків втратив військове значення, а його кріпосні споруди до 1767 року прийшли в непридатність: «...все оное укрепление обветшало, развалилось и опустело».

Василь Зуєв, який подорожував у 1781 і 1782 роках з Санкт-Петербурга до Херсона, в своїх записках дав наступний опис харківських укріплень: «В средине города, где между рек должно б было быть скату, оный сровнен с горою насыпью, на которой зделана крепость, окруженная валом, от которого к реке Лопане и Нетечи оставлен крутой яр, с третьей стороны находится буерак, а с четвертой, от жилья, тот же вал поднят гораздо выше и зделаны сквозь его ворота».

За описом Харкова останньої чверті XVIII ст. «земляная крепость стоит на высокой горе, по течению реки Лопани на левой стороне. В ней соборная церковь каменная. Монастырь коллегиумский. Казенный каменный дом о двух этажах с каменной оградой. Губернская канцелярия. Внутри крепости, где назначен гостиный двор, построено несколько каменных лавок. И еще особый ряд каменных же лавок, в которых жители торги имеют сукнами, шелковыми материями, мелочными товарами и съестными припасами».

Топографічний опис Харківського намісництва 1788 року дає уявлення про фортецю, яка була обведена двома земляними ровами, на той час уже досить застарілими. Всередині розміщувалися кам’яні споруди: соборна церква – на ім'я Успіння Пресвятої Богородиці, старовинна  дзвіниця, будинок генерал-губернатора, новозбудований будинок намісника, дерев’яний, обкладений цеглою казенний дім, а в ньому тронна зала; будівлі присутствених місць, кам’яний гостинний двір, «Банкова Контора» і інші казенні будівлі. При в’їзді у фортецю замість воріт по обидва боки валу стояли кам’яні караульні.

Опис Харкова 1796 року підтверджує наявність в місті фортечних споруд: «...внутри крепости каменный гостиный двор с погребами, вокруг крепости – торговая площадь с каменными лавками. Около городского вала каменная галерея с деревянными лавками».

Земляні бастіони височіли в центрі Харкова ще на початку XIX століття, але незабаром за непотрібністю їх зрівняли.