Райнін в АП: третім буде

Порівнюючи шлях Ігоря Райніна до адміністрації Президента з призначеннями Євгена Кушнарьова в грудні 1996 р. та Боріса Ложкіна в червні 2014 р., в очі впадає значно більше відмінностей, аніж спільних рис.

Публічна політика, боротьба за голоси виборців, радикалізм, що межує з популізмом – все те, в чому так гармонійно почував себе Кушнарьов на харківському рівні і завдяки чому вийшов на рівень всеукраїнський, до Райніна не відноситься. Ложкіна ж до Києва привела побудована з нуля медіа-імперія: попередній голова президентської канцелярії є чи не єдиним «олігархом», який «піднявся» не на природних ресурсах та приватизації.

На відміну від них, background Райніна – це суцільні адміністрації, менеджмент, державна служба. Взірцева історія успіху, яка повинна надихати амбіційних чиновників – 15-річний шлях від співробітника економічного управління ХОДА до кабінету на Банковій.

Чим запам’ятається губернатор Райнін?

Як казав Штірліц, «краще за все запам'ятовується остання фраза» - мажорний акорд голові ХОДА забезпечило відкриття філармонії та станції метро «Перемога».

Райнін увійде в історію як губернатор, який забезпечив декомунізацію на Харківщині, при цьому не потураючи «патріотичному вандалізму» та нарузі над пам’ятниками.

Адміністрація Райніна відзначалася чималою зовнішньою активністю – налагоджування зв’язків та розробка спільних проектів із партнерами з США, Китаю, Великобританії.  

Можливо, головне навіть не те, що залишиться в пам’яті, а що пересічні харків’яни почали забувати про статус нашого регіону як прифронтового. Навряд чи спокійний 2016-й рік відрізняється від буремного 2014-го виключно завдяки роботі команди губернатора, але й применшувати внесок Райнін не варто.

Що закидають екс-губернатору опоненти?

Основні вектори критики знайшли своє відображення в нещодавньому матеріалі, який начебто про нового голову АП, але в очах рябить від улесливих пасажів біля прізвищ Арсена Авакова, Ігоря Балути і чомусь Олександра Півовара. Цікаво, чому це у Авакова так «проїхались» по Райніну, з яким міністр МВС начебто в нормальних стосунках…

Колишнього очільника області дуже рідко критикують по економічному блоку, зосереджуючись на політичній складовій ситуативних союзів, мовляв «губернатор недостатньо проукраїнській». В облраді «Солідарність» утворила більшість із партією-переможницею виборів 2015 р. – «Відродженням». Для FB-спільноти це, безумовно, нонсенс. А от чи краще було б щоб порядок денний диктувала коаліція «Відродження» та «Опозиційного Блоку» - питання відкрите…

Не виключаю, що намагання уникнути демонстративно слабких результатів партійного бренду на виборах у Мерефі й підштовхнуло команду ХОГА до співпраці з «Відродженням». Чи здобула б «Солідарність» свої 18% без домовленостей із Сітовим? Навряд чи… Прагматично, але результат виправдовує: ймовірний у противному випадку розклад «Сітов – все одно мер, на нього грає місцева «Батьківщина», «БПП» - поза грою і ні на що не впливає» значно гірший і не тільки для Райніна.

«Проукраїнськість» Райніна

Взагалі, категорія «проукраїнський» після 2013 року стала водночас і об’єктивною вимогою часу, і вкрай суб’єктивним інструментом для спекуляцій. «Наш головний лікар недостатньо проукраїнський», «проукраїнськість професора викликає питання», «проукраїнські політики ніколи з колишніми регіоналами і розмовляти не стануть».

В «проукраїнському» фейсбуці вже й плюнути немає де, щоб не потрапити в професійного вимірювача «проукраїнськості». Хоча від усіх цих ступенів порівняння відверто тхне «совковостью» та позачасовою людською підлістю.

Так вже сталося, що основні харківські опоненти-важковаговики Райніна, незважаючи на своє політичне минуле, намагаються монополізувати «ультрапроукраїнську» нішу та критикують екс-губернатора саме з цих позицій. У патріотично-протестному фейсбуці, де хлібом не годуй – дай пошукати чорну зраду на чорному асфальті – такі закиди «заходять» добре.

Проблема лише в тій прірві, яка існує між реальним Харковом і віртуальним, та особливо гостро відчувається при оголошенні результатів виборів. У Харкові мало бути проукраїнським мером, губернатором, нардепом – треба бути «прохарківським». У міста є свій стиль, свій дух, не поважати які – приректи себе на несприйняття харків’янами як політика.

І от поки святкування Дня Незалежності в інших містах обмежується, умовно кажучи, фестивалями галушок, у нас відкривають філармонію і станцію метро – це солідно, це прагматично і це по-харківські.   

Райнін: new level

Навряд чи новий голова АП буде перетягувати на себе ковдру, намагаючись посилити свою владу і збільшувати повноваження, чим грішили деякі попередники. Очікувати гучних заяв, скандалів, перфомансів також не варто. Стихія Райніна – не стільки публічна політика, скільки щоденна «чорнова робота», як у тих опорних півзахисників з штампу футбольних коментаторів. Президенту, напевно, гравця саме такого амплуа і шукав.

Ще в Харкові екс-губернатору вдалося балансувати між центрами впливу, підтримуючи нормальні робочі стосунки з усіма. Це ж вміння находити спільну мову хоч з чортом приписували і Борису Ложкіну – тепер відповідальним за перемовини з «олігархами» буде новий голова АП.

Спадкоємність політики, системність і командність – ймовірно ці три принципи принаймні на перший час стануть базовими для адміністрації Райніна. Показово, що екс-губернатор вирішив залишити всіх заступників Ложкіна, тінь якого в кабінетах на Банковій залишиться щонайменше до кінця року.

Нові виклики і нова відповідальність чекають на Ігоря Райніна, ну а харків’яни мають всі підстави сподіватися на ефективне лобіювання інтересів регіону «нашою людиною в Києві». Тримаймо кулаки, щоб навіть з висоти печерських пагорбів було видно глибини харківського метрополітену та дорожніх ям.