Юрій Янко: Губернатор не тільки забезпечив фінансування, а й кожного дня контролював хід робіт. Інакше будували б ще років 10

Г.С.: Проект «Справжня Розмова» — інтерв'ю з топовими людьми. Ми задаємо не тільки професійні, а й особисті питання.  

Ю.Я.: Я всім говорю одне і те ж, у мене ніяких секретів немає.

- Ви вчилися в Києві, працювали в Запоріжжі, чому все-таки вирішили залишитися у Харкові?

Я не залишився в Харкові, я до Харкова повернувся. Я закінчив тут спеціальну музичну школу, першу консерваторію. Тут мої друзі, тут моя школа, всі мої знання. Тут душа і серце, я це місто люблю, дуже цікавлюся його історією. 15 років тому, коли я став головним диригентом, буквально болем моїм одразу стало, то що старий зал стоїть покинутий, нікому не потрібний, і потім тут почали проводити суботники та інше. І це все показали по телевізору, сподобалося «крутим», вони вирішили це все прибрати до своїх рук. Ми почали боротися. Це коротко я розповідаю.

У мене багато пропозицій різних, по всьому світу. Я їжджу по всьому світу, тільки що у Відні був концерт, ось, кілька днів тому. Але раз я затіяв таке, то вже не можу зупинитися, я відчуваю свій громадянський обов'язок.

Незважаючи на те, що ще 10-15 років тому Любов Морозко, коли вона була начальником управління культури, говорила що тут все завалитися і ми неспроможні, то сьогодні вже ми працюємо в новій будівлі. Я сиджу в новому кабінеті. Це ще не мій кабінет, це оркестрова кімната, але теж нова, і там далі ми ще переїдемо. Просто я не міг інакше.

- Ви були деякий час диригентом в оперному театрі. Чому не залишилися там, чому в філармонії?

Коли я там працював, я вже паралельно потім працював і тут. Коли директором оперного театру стала Морозко — людина некомпетентна в музиці, вона приходила всіх вітала, а ми грали погано, то професіоналу і керівникові не дуже комфортно там працювати. Тому я звідти пішов. Якщо ви візьмете біографії великих диригентів, то цсі рано чи пізно з театру йдуть. Рождественський, Караян, великий Тосканіні, Аббадо, Рікардо Муті, усі практично. Тому що театр, при тому що там багато можливостей, але диригувати в сотий раз «Ріголетто»... Менше можливостей для творчого зростання. У філармонії щотижня нова програма, і ми — я разом з оркестром — щотижня можемо висловлювати якісь свої нові почуття, сподівання.

- Ви виступали з багатьма оркестрами, що вам найбільше запам'яталося, де працювати краще?

Найкраще — мій оркестр. Скажу без удаваної скромності, за останні років п'ять — це дійсно оркестр європейського класу. Всі відзначають. Ми майже повністю поміняли інструментальний райдер духових, подекуди зробили заміни по кадрам. І сьогодні всі солісти, які приїжджають, відзначають, що оркестр на найвищому рівні знаходиться. Наш оркестр в такій формі, що може грати п'ять різних програм на одному тижні, абсолютно різних. Ми багато творів можемо зіграти з листа, навіть без репетицій. Це говорить про дуже високий клас. Хороші духовики у нас, струнники. Навіть у Відні — так, дуже міцний оркестр, з яким я грав музику Моцарта. Але приїхав, та ще в новому залі, як заграв! Це взагалі кайф, знаєте! Я на них кричу, звичайно, така у мене робота, але я їх дуже люблю, готовий за них і в вогонь, і в воду.

- Скажіть, як ваша сім'я до цього ставиться?

Про сім'ю давайте не будемо говорити, тому що я їх вже дві поміняв. Я працюю по 18 годин. Я тут уже 15 років. На сімейній ниві я теж чогось досяг: у мене все-таки є дочка. І дві дружини. У багатьох тільки одна, а у мене вже було дві. Я ніколи не виношу своє особисте життя на огляд, ніколи не викладаю фотографії. Це — моє.

- Ваша дочка пішла вашими стопами?

У музику не пішла, але вона чудовий менеджер. Так вийшло. Хоча у неї мати піаністка теж.

- Ви так любите свою роботу, але тим не менш у вас був період політичної діяльності. Не можу не запитати про це. Що змусило вас піти в політику?

Мені абсолютно не соромно за мою діяльність політичну. Як вона там називалася — мене абсолютно не цікавить, я з цього приводу не переживаю. Про золотий батон я, природно, знати не міг, і шматочок від нього мені не діставався. Як жив, так і живу. Як грав Моцарта, так і граю. Але! Завдяки тому, що я там був, все-таки, вибачте, як би там не було, але десятки мільйонів прийшли до філармонії. У мене була, є і залишається одна мета в житті — зробити цей комплекс унікальним, щоб наша філармонія була однозначно кращою в країні і однією з кращих в світі. Скажу вам так. Є такий вислів: хочеш захистити себе від політики — займися нею. Політикою як такою я не займався, просто це дозволяло нам продовжувати те, що ми робили. Я стільком бабусям допоміг, стільком бідним людям, які приходили — по шість років не могли землю отримати у спадок. Ось такі питання. Мені так було приємно, коли приходили люди, дякували. «Синку, спасибі! За сім років включили світло, нарешті». Приїхали негідники якісь відрізали, не розібравшись.

Я з приводу футболки покаявся в Інтернеті, і цілком щиро це зробив, я не став мільярдером, як будував, так і будую. Ми відкриваємо філармонію. Я її відкриваю не для себе, а для всіх нас — червоних, білих або зелених. Мій бог — це музика.

- Скажіть тоді про публіку, де вона найкраща?

Вся публіка мені подобається. Звичайно, наша — найулюбленіша, але найчуйніша, найпрекрасніша — іспанська. Вони, як діти, на все реагують. Наших людей треба виховувати, вони, на жаль, мало чують цього, мало бачать, тому що по телевізору вони позбавлені. Ми зараз відкриваємо низку проектів, які взагалі ніколи ніде не були. Я хочу, щоб філармонія була не просто установою, де можна класичну музику почути, чисте мистецтво, а щоб тут були програми освітні, що виховують, навіть програми для здоров'я.

- Які це, наприклад?

Зараз з маркетологами ми працюємо, вони вже є на банерах наших на Римарській. До речі, наші програми вже почали копіювати. Програму для майбутніх мам. А у мене, між іншим, є авторські права. Я скоро цим займуся. У нас хороша юридична служба, тому що треба жити за законами цивілізованого світу, а не просто здирати назву і навіть теми, і навіть афіші копіювати. Як ви думаєте, де у нас копії найкраще робляться? В Одесі. Зараз ми будемо розбиратися з ними, з Одеської філармонією.

- А ви як лектор щось будете вести?

Я готовий. Багато лекцій читав по всьому світу про музику. Розповідаю простими словами про дуже складні речі. Тому що візьмеш те, що пишуть теоретики в консерваторіях, відкриваєш — і одразу хочеться закрити. Багато слів, а суті немає. Я мрію написати книгу про диригування на одну сторінку. Щоб було: раз, два, три — головне. А далі — кожен по здібностях і таланту. Бог кожному дає свій коридор, і людина в цьому коридорі рухається. Хтось б'ється лобом туди-сюди, хтось все-таки прямо рухається, хтось падає, не витримуючи... Тобто, тобі дали коридор — йди. Не хочеш — лежи. Хочеш — лізь назад.

- Як Вам викладацький досвід?

Я викладаю диригування в консерваторії. І ще в університеті внутрішніх справ — ректор університету культури при університеті внутрішніх справ. На громадських засадах. А то скажуть ще: «Ти ще й там гроші отримуєш». Як один політик мені сказав: «Ти вже і сюди просочився?» А я не просочився. Мене сюди запросили, і для мене це велика честь — розповідати простим хлопцям в поліції, з села, що таке Бетховен, хто він такий і з чим його їдять. Тому я сюди не «сочився», мене запросили два генерала. Я без грошей щосуботи тут.

- Подобається?

Я люблю простих людей. У мене є картка банківська, я можу зайти в будь-яку VIP-зону будь-якого аеропорту, зжерти, вибачте, за чужі гроші і все. Але я цього ніколи не роблю. Я люблю сидіти в загальному залі з усіма. Ненавиджу ось цих ось, які за чужі гроші. Я їх не люблю, тому що у них цінності не ті. Мені з ними нудно. Вони говорять не про те — не про книжки, Бетховена, Достоєвського або Лесю Українку, а про «бабло». Сяде якась і на весь літак кричить, що вона купила дешевше в Туреччині, і що вона буде продавати. Мені ці люди не цікаві.

- Знаю, ви виграли суд про захист професійної честі. З приводу приїзду японської органістки Хіроко Іноуе. Чи бували ще такі випадки?

Більше такого не було, бо не було більше таких людей, як Тарас Багинець, який сам це все зробив і сам це все роздув. За що і поплатився. Мало того, з сьогоднішнього дня, з завтрашнього, завтра приїде Скорик, ми навіть наших солістів всіх будемо возити на електромобілях. Нам ніякий мороз не страшний.

- Що це за електромобілі?

Я вже домовився. Наші друзі з «Екотаксі», може бути, навіть нададуть нам «Теслу». У нас чистий звук, чиста інтонація, у нас чисте таксі, у нас все буде чисто.

- Для співробітників теж?

Співробітники поки їздитимуть на метро, ​​там теж чисто. Нова станція, ось, відкриється і буде чисто.

- Про концерт з послом Франції мені ще дуже хотілося запитати.

Так, дуже цікавий концерт. Ви знаєте, ми знайшли з нею спільну мову за одну секунду, тому що вона музикант, ми спілкуємося однією мовою. Вона без всяких «понтів» наших, пострадянських, розумієте. Нормальна західна людина. Я розмовляв з багатьма видатними людьми і, повірте, чим людина вище, тим вона простіше. І до нас на концерти приходить хто завгодно. В Іспанії, наприклад, приходить голова Конституційного суду, в ніжки нам кланяється, дякує за концерт, посли. Різні були люди, але не наші дипломати. Їх ніколи немає на концерті. Ніколи. Я працюю за кордоном вже багато десятиліть, жодного разу не пам'ятаю, щоб хтось із українських дипломатів прийшов. Хоча на афіші написано «Україна». Кращий зал Мадрида, аудиторія національна, кращий зал Іспанії. Там написано: «Україна, Харків, симфонічний оркестр, Харківська філармонія». Нікого.

- Ви проводили в різних місцях концерти, який запам'ятався найбільше? І чи немає в планах нових нестандартних майданчиків?

Ми вимушено граємо в метро. Раз телебачення нічого не показує, ми йдемо в народ. Це походи в народ. Я вчився не для того, щоб грати в метро. І усі музиканти. Найбільше мені подобається виступати в європейських столицях. Ми грали в Іспанії, ми грали в інших містах. Ось, у Варшаві нещодавно грали. У «Концертхаусі» в Берліні — з великим задоволенням, з великим успіхом. Напевно, за останні роки це був один з кращих наших концертів.

- І як умови в новій філармонії — на берлінському рівні?

Знаєте, в чомусь краще, ніж там. У старих залах, звичайно, всюди гірше, ніж у нас сьогодні. У нас нові світлі кімнати, нові служби, зрозуміло, нові системи безпеки, пожежогасіння, ширша відстань між кріслами... Усе у нас в цьому сенсі краще. Ми сьогодні отримали зал європейського класу. Я коли побачив оркестр свій із зали — це краса взагалі.

- Ви 18 серпня перший раз грали в новій залі?

Перший раз. Перше, що ми зіграли тут — це адажіо з «Лускунчика». Я диригував, у мене просто сльози були на очах. І у багатьох музикантів. Мурашки по тілу. Звичайно, така махина грає.

Я щаслива людина. По-перше, мої мрії збуваються. Займаюся улюбленою справою. Що хочу, те й роблю. Ось, захотів побудувати — побудував. Слава богу, завжди знаходяться розумні мудрі люди, жоден губернатор ні в чому нам не відмовив, жоден. Облрада нас завжди підтримувала, Сергій Іванович — постійно. Скільки вже мінялася влада. П'ятий губернатор. Я не можу нікого ні в чому звинуватити. Все ж таки, не дивлячись на чвари та інше, філармонія була для всіх дуже важливим об'єктом. І це правда. Це наша історія, тут вже ціле покоління виросло майже, поки її будували.

- Чому ж так довго? Десять років витратили.

Тому що при кожній зміні влади десь півтора року ми втрачали. До всього треба ставитися філософськи. Зрозуміло, поки прийшли нові люди, поки заклали новий бюджет, поки мені вдасться їх переконати, поки зрозуміють, що для мене присутність в Партії регіонів — це не найголовніше в житті. Найголовніше — будувати. І, слава богу, Ігор Львович — одразу, у нас не було на цей рахунок ніяких питань. Коли він їхав до Києва, я кажу: «Шкода, що ви їдете. Тільки налагодили зв'язки, треба будувати». Він відповідає: «Я вам обіцяю, що я поїду в Київ і буду лобіювати інтереси філармонії». І все, так воно і сталося. Він повернувся, і будівництво, можна сказати, почалося. В останні півтора року. Ігор Райнін переконав керівництво країни виділити з держбюджету кошти для завершення будівництва, в 2016-му фінансування продовжилося. Не без його участі виділено співфінансування з обласного бюджету. Тобто, справа не в тому, якого ти кольору, а в тому, що ти робиш.

- Запуск нової зали, звичайно, — це наймасштабніше. Які ще новинки чекають харківських слухачів?

Ті проекти, які ми запускаємо — це, в першу чергу. Нам зараз треба трошки звикнути. До всіх служб, кімнат, до оплати цих кімнат. Будуть шалені рахунки комунальні. Треба якось заробляти. Ми повертаємо сюди зараз джаз, повертаємо «Музику кіно» — те, що не могли робити в Успенському соборі. Починаємо шукати нових солістів вище рівнем. З Ліаною Ісакадзе зв'яжемося, легендарною українського скрипалькою, ще з кимось. Ми зараз повинні зрозуміти, скільки ми зможемо заробляти, а потім вже, природно, по одежинці будемо протягувати ніжки.

- Є запасні варіанти фінансування?

Ми як працювали, так і працюємо. У мене на весь сезон є план. Ось дивіться, 2016 рік: вересень, жовтень, листопад — тут ми їдемо, — все розписано до кінця року. Це тільки по оркестру.

- А по фінансах?

А по фінансах — держава нам дає зарплату. Гарантує. А решту ми заробляємо. Мінімум якийсь будемо заробляти, а далі — подивимося. Будуть зайві кошти — запрошуватимемо високих солістів, великі будуть надлишки — ще більш високих. Ми реально на все дивимось. Звичайно, хотілося б запросити Кабальє, але хто дасть гроші? Хоча фірма Merx (виробники меблів, — ред.) подарувала мені новий диригентський подіум. Не кожна столиця має такий подіум. У нього знизу спеціальні матеріали, які глушать, щоб нічого не заважало акустиці і не резонувало! Я ні в кого не бачив такого ще й не знав, що таке взагалі є. Я був і в Мюнхені, і в Софії, і у Відні, і всюди диригував... А у нас таке є!

- Яке-небудь побажання, резюмуюче, є?

У житті є дві найголовніших речі — це здоров'я і любов. Треба любити себе і треба займатися улюбленою справою. Треба не боятися кидати те, до чого не лежить душа. Життя коротке, і потрібно робити тільки те, що подобається. Тоді буде все виходити, будеш на роботу ходити з радістю. Треба займатися тим, до чого у тебе є талант або хоча б якісь здібності. Тому що якщо мене зараз змусити класти цеглу, я буду... дуже добре справлятися — перевіряв, але я не буду від цього отримувати величезне задоволення. Хоча, коли я побачу побудований будинок, у мене, звичайно, буде радість.

На жаль, ми зіграємо, воно відлетіло і все — десь в душах і серцях залишилося, ми його не бачимо. А будинок можна побачити. Тому я завжди з доброю заздрістю ставлюся до ​​художників і архітекторів. У цьому сенсі у нас трошки не так.

Я бажаю всім слухати хорошу музику, тому що, слухаючи хорошу музику або читаючи хорошу книгу, ви спілкуєтеся з генієм, ви намагаєтеся зрозуміти, що цей геній придумав, ви намагаєтеся відчути, що відчував цей геній. Я сьогодні грав Чайковського, і я був близький до нього. Хоч на 1% я з ним проживав то, що він написав. Я не стояв за прилавком і не продавав погану ковбасу, і не переклеював цінники, не розбавляв бензин — я спілкувався з генієм, і роблю це кожен день. Тому я всім бажаю: себе любіть! Тоді будемо любити і все інше. Коли ми себе не любимо, говоримо, що ми погані, ідіоти і жебраки — це не так. Ми — багата країна. Дивіться: її грабують, грабують, а вона все є і є. Знову грабують — вона відновлюється.

Інтерв'ю проходило до офіційного відкриття першої черги Харківської обласної філармонії, після заходу «Справжня Варта» спитала про враження.

Ю.Я.: Дуже сподобалося всім. І концерт, і виступ. Все пройшло на найвищому рівні. Акустика — унікальна. Ми спеціально так програму побудували, щоб можна було оцінити і інструментальну музику, і вокалістів. Ви ж знаєте, так? На «Плине кача» у виконанні академічного хору імені В. Палкіна зал піднявся. Оркестр також був на висоті.

- Президент під час відкриття попросив знову провести концерт в метро, ​​а Ви ж не дуже добре до цього ставитеся.

Якщо це потрібно народу — звичайно, виступимо.

- Як так вийшло: органний зал є, а органу — немає? Точніше, він ще «вистоюється».

Орган встановлено. Але для того, щоб його налаштувати і слухати — потрібен зал. З певними критеріями. Чи хтось іншу черговість собі уявляє? Зал зданий в експлуатацію. З 5 вересня налаштовувати орган будуть німецькі спеціалісти —  влада все своє вже зробила: Ігор Львович, варто віддати йому належне, не тільки забезпечив фінансування, а й кожен день контролював хід робіт. Інакше ще б років десять будували.

- Тобто, все йде за планом? Всі роботи завершаться вчасно?

Яке там вчасно? Ще навесні ми планували відкриття органного залу на 1 вересня, а це вже сталося, майже на два тижні раніше. Губернатор запевнив мене, що комплекс будуватимуть у форсованому темпі. Упевнений, що максимум за три роки відбудеться відкриття. Роботи тривають. Все, як має бути за проектом, так і є. До речі, Президент пообіцяв, що відкриє і старий зал. У вересні починається новий сезон, орган можна послухати в Успенському соборі. Новий зазвучить на початку листопада.