ПІДСУМКИ САМІТУ G-20
Але Путін таки відлетів раніше. Це дуже промовистий відліт. Це пахне війною. Ядерною війною із Заходом.
Але якщо подумати, і Путін таки може думати: ядерна війна – це війна яка не має прецедентів. Як можна бути певним у своїй перемозі?
Може, цей відліт – це ще один складник у серії залякування Заходу?
Єдність Вільного світу, продемонстрована на G-20, виглядала, як зброя дужча від ядерної бомби, і Путін розуміє це. Очевидно, що Кремлівський мало не Чингиз-хан уклав план своєї поведінки на саміті ще перед самітом. Якщо буде бодай мінімальний шанс на пом’якшення санкцій, він буде до кінця, якщо надій на послаблення санкцій не буде – він від’їде.
Сфотографований з коалами Путін посміхається. Але як розгадати цей усміх?. На ділі Путіну не до сміху. Саміт G-20 показав, що Захід єдиний, як ніколи. Санкції не послабнуть. А саме санкції змусили його поїхати до Брисбену. Поїхавши, він показав свою слабість. Якби він був цілком незалежний від Заходу, він не мав їхати. Але поїхав. То бодай своїм від’їздом залякає Захід. І це вирішено заздалегідь.
Тримаючи на руках коалу, Путін не міг не думати про дилему, яка стоїть перед ним: або виконати вимоги Заходу: вийти з України, або виконати свої погрози щодо атомної війни. Але атомна війна – це terra incognita. Певности у її кінці нема.
Після Саміту, Путін зрозумів: було б не їхати. Але санкції притисли.
Становище Путіна зараз збігається із становищем А. Гітлера, коли той був змушений вислати Гесса до Лондону з проханням перемир’я.
Прохання зігноровано.
Що робив Гітлер, коли його забіг зігноровано?
Він став планувати ідею неприступної криївки в Альпах.
Чи ж не те саме має почати думати Путін?