«Харків в обличчях»: за 3 дні відкриється виставка про місто і моду минулого

Про це повідомляють організатори проекту. 

Для цієї виставки організатори збирають  фотографії з родинних архівів харків’ян, які допомогають прослідкувати зміни у зовнішньому вигляді, одязі жителів міста у ХХ столітті.

Фотографії (у форматі jpeg) та супровідні історії (у форматі word) можна надсилати до 23 жовтня у сканованому вигляді за електронною адресою oomckm@gmail.com (у темі листа вказати «Харків в обличчях») або приносити за адресою: Обласний організаційно-методичний центр культури і мистецтва», м. Харків, вул. Пушкінська 62, (відділ інноваційних культурних проектів та міжнародного співробітництва). Телефон для довідок: (057) 725 12 44.

Публікуємо ще одну з історій, яку надіслали організаторам: 

На фотографіях мій дідусь Іван Данилович. 

У домашньому архіві від нього залишилося багато фотографій, майже всі підписані, ось тільки дідуся ніяк не можна запитати як вони з'явилися, або хто на них. Залишилося тільки те, що не стерлося з обороту фотографій. Одна з найбільш ранніх знята в 1957 році – там дідусь в 10-тому класі. Що цікаво: в молодості майже на всіх фотографіях дідусь і його друзі у вишиванках. Було модно носити вишиванку під піджак, а дівчата носили її зі спідницею нижче коліна. Такий собі модний «етностиль». Після школи дідусь навчався в училищі на столяра і до 1954р. працював на комбінаті ім. Щорса. 

Бабуся розповідала, як дідуся забирали в армію. Перший раз у 1959 році. Дідуся навіть хотіли забрати служити в Німеччину. Підходив по всіх параметрах, не взяли через дрібницію – не було фаланги пальця. Тому він просидів на розподільчому пункті до ранку, відгуляв « проводи» і повернувся додому. Удруге його забрали вже остаточно - у 1964 році,  йому вже було тоді 24 роки, і у нього в цьому ж році народився син. Відслужив 2 роки, замість 3-х , його повернули зі служби тому що у нього сильно захворіла мама і був потрібний догляд за нею, до того ж у нього росла маленька дитина ( повернувся у 1966р.). Після армії працював на заводі "Електромашина", а потім влаштувався на бази автотранспорту та механізації шофером. 

Один раз БАМ - 1285 врятував бабусю з дідусем (БАМ-1285 – скорочена назва бази): коли їхали у відпустку – відхопили путівку краще (ті, хто роздавали путівки в санаторій - порахували, що дідусь будує «Байкало-Амурську магістраль»). Дідусь там пропрацював все життя, спочатку водієм, а потім і охоронцем, коли в кінці 90-х почалося скорочення штату.